Розділ «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

А серед озера — плеса, де скидаються щуки, як ночви, де пускають бульбашки золотаві карасі — «Ну, їйбогу, як лопата», і лини — «Ох, і лини, ви зроду не повірите!»…

І падають на ті озера чирята, падають крижні й широконоски…

І скрізь, скрізь, поміж очеретами річок наших, — невеличких і величких, — є обов'язково «біле» озеро і обов'язково «комишувате». А потім уже назви озерсвічад пішли чи від прізвища колишнього хазяїна, чи від якоїсь події, що її свідком були ті свічадаозера…

Може, січа там була з турками, чи з татарами, може, якась буйна чи сумирна голівонька смерть у тому озері прийняла, то й буде тоді «татарське», альбо «турецьке» озеро, «Марусине», «Іванове» озеро…

А чи, може, князь якийсь древній над озером шатро своє розкидав, як на печенігів походом ішов — тоді його аж із прадавніхдавен прозивають «князьозеро»…

А правнуки наші прозиватимуть озера на річках на наших, де страшні січі з гітлерівцями відбувалися, — «Ковпакозеро», «Молодчийозеро», і взагалі «Геройозеро»…

…А біля села Сенькова, під горою, де закучерявився «Ріжок» ліс, є озеро Сердюкове і є озеро Кирмасове…

І на Сердюковому озері, і на Кирмасовому — ряска і латаття, і лілеї, і м'ятний пах, і очеретяний шум, і карасі, і щуки, і соми…

— Ви на Кирмасовому були?

— Ні!

— Ой! Та там же ж качви тої, як гною!

Ви колинебудь полювали з крякухою? І взагалі ви знаєте, що таке єсть крякуха? Не знаєте?

Айайайай! Як же це так, що ви не знаєте, що таке крякуха!?

Крякуха, або як її ще звуть — «підсадна» качка, така ніби собі звичайнісінька зовні вуточка, менша від свійської, менша від крижня, але більша за чиря.

Дехто запевняє, що крякуха — це є помісь дикої й свійської качки, що для того, мовляв, щоб добути качоккрякух, треба навесні пустити свійську качку на озеро, щоб її там «потоптав» дикий селезень, і тоді, з таким от способом запліднених яєць свійської качки, вилупляться крякушенята…

А виходить, що зовсім воно не так.

Крякухи, особлива порода качки, виведені, як нам розповідали, давненько вже в Тульській ніби губернії, звідки вони й розповсюдилися по всій країні.

Крякуха сіренька, забарвленням пір'я скидається на крижня, але менша, як говорено вже, від крижня.

Характерна її особливість та, що коли вона бачить, чи чує навіть у повітрі льот чи то поодиноко качки, чи качиної зграї, вона «кричить», «крякає», закликаючи літаючих своїх родичів присісти до неї познайомитися.

— Ках! Ках! Ках! Пожалуйте до мене! Ках! Ках! Ках! Дуже вас прошу! Ках! Ках!