Розділ «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

Вона вас зовсім не боїться… Гойдається просто над вашою головою: осьось за кашкета зачепить…

Пробігла зеленим килимом із ряски курочка. Зупинилася проти човна й дивиться здивовано: вона тут ціле літо живе, а такого ще не бачила.

Ви поворухнулись, — курочка метнулася і зникла…

Крякуха покахкує спокійно:

— Ках! Ках! Ках! Нема, значить, нічого ще…

Аж ось зненацька щось велике шугонуло біля вашого човна й почепилося на кузі, обхопивши лапами кілька стеблин одразу. Стеблини нахилилися аж до самісінького човна…

Дивиться на вас великий, рудосірий птах, незграбний і остовпілий…

Він теж ніколи в житті не бачив у цій кузі ні човна, ні письменника…

Він — просто отетерів, дивиться широко розплющеними очима, закам'янілий…

Аа! Та це ж бугай, водяний бугай, що лякає дітей своїм гучним над очеретами:

— Бууу! Бууу!

Невеличкий ваш рух, і бугай, шумно прорізуючи кугу, зникає.

Крякуха наполохалась:

— Ках! Ках! Ках!

— Тась! Тась! Тась! Спокійно! Бугай ніякий твій не ворог!

…Сонце! Сонце! Його перші промені вдарили по очерету, по плесі…

Золотою зробилася ряска, плесо — вогняне дзеркало, і в тому дзеркалі купається золота крякуха… Розтанув туман… Раптом призивне:

— Ках! Ках! Ках! Ках! Ках! Ках! — заливається крякуха. Високовисоко проплив над озером табун крижнів… Не приземлив його крякушин крикзаклик; помчав далі…

Ой, що це таке?

Крякуха щось дуже далеко від каменю попливла.