Розділ «Усмішки літературні»

— Товаришу! Завтра Франків день. Напишіть щонебудь там. Незручно ж все ж таки. Франко. Якнеяк!

— Добре. А то знаєте: хай на Тарасові роковини. Тоді я разом і за Тараса, й за Франка. Ніколи зараз.

— Гаразд.

…Це — культурномистецький відділ.

— Тов. випусковий, сьогодні будете?

— Не знаю, мабуть, засвабну. У мене вчора такий фьюс, такий фьюс. Так права нога набвякла, що рукавичка ніяк не навазива. Сьогодні ще не знаю, мабуть, тиф буде.

— Ні, товаришу, ви повинні в порядку партійної дисципліни.

— А може ж, я в порядку партійної дисципліни й засвабну. Та й що це за справедливість?

Я за 6 місяців уже разів з 5 ту газету випускава, а вона мене ще ні разу. — Ну, добре. …Це — випусковий.

— Нет, Павел Михайлович, зто безобразне. Понимаєте: в телеграмме ясно сказано, что собнтия в Дальневосточной республике. Я и пишу — «В Верхней Силезии», а выпускающий впер ее в «Посевную кампанию». Зто возмутительно. В телеграмме говорится про внвод Японией войск из Сибири, я и даю заголовок: «Углекопм не сдаются», а они набрали: «Маруся отравилась», — когда я прекрасно знаю, что Маруся оперирует в Запорожской губернии, возле Переяслава. Нет, так работать нельзя.

— Можна, Лідія Михайлівна, можна.

…Це — вечірня інформація.

— Товаришу, ви куди?

— До редакції. Час уже.

— Вертайтесь.

— А чому?

— Та в редакторськім кабінеті Марусю 1 купають. І воно, лиха личина, рученятами тільки хлюпхлюп! Та: «А я, дядю, купкупкуп»!..

— А може, у вашому кабінеті можна?

— Ні, у моєму пелюшки сохнуть. Ідіть додому. Взавтра прийдете.

— Так, кажете, купкупкуп!? Та рученятами: хлюпхлюпхлюп?!