Розділ «Вишневі усмішки сільські»

На шостім році революції Пасіки арку побачили! А таки побачили, й тепер, коли балакаєш із котрим із пасічан, то так і плигає в нього й з очей, і з бороди:

— Ось які ми!

Та вже хвастатись, так хвастатись!

— Є в нас іще й «трибунал».

Скрізь, положим, той «трибунал» просто собі трибуною зветься, а в нас він «трибунал». Але то нічого: нам можна.

Щоправда, хтось у того «трибунале» поміст свиснув і висмикнув одну ногу, але три його нозі з погордою свідчать, що Першого травня на пасічанськім майдані «революція йшла»…

— Капосні хлопці! Ну нема на них ніякого впину! Та воно, сказать, і дерево добряче: чи там на підсошок, чи на люшню!.. Ну й не втримались!

…Так що ви, братця, з нами не шуткуйте!

Бо почім ви знаєте: може, ми на той рік на Перше травня чи на Жовтневу революцію такого «трибунала» вшкваримо, що ви там у столиці на Миколаївськім майдані з своїм просто:

— Закройсь! «І нікоторих цвяхів!» 1

А так тихенько в нас.

Оремо. Сіємо. Плодимось, як і всі православні… Живемо, одне слово…

Хоч тітка Сторчиха (знаєте, що через дорогу живе. Ворота в неї чорні, а півень голошиїй), так та тітка вдарила оце об поли руками:

— їй же богу, до Покрови не видержу!

— Чого ви, тітусю, так?

— Ой, Михайловичу, не видержу! Байстря вб'є!

— Чиє?!

— Наше з донькою!

— Так чиє ж воно: чи ваше, чи доччине?

— Ох, голубчику, й не знаю, й не скажу!!