Розділ «Вишневі усмішки сільські»

Живуть на селі люди, звуть себе українцями. Правду казавши, населення не чисте. Крім 800 чоловіка українців, є ще одна дівчина, що її тут звуть: «Та вона «руська»! Приїхала нещодавно з Саратовської губерні». Національної ворожнечі не помічається: спить з місцевими парубками, спить міцно, певно, й щоночі, й до того спить, що на тім кутку кажуть: «І бодай воно було тобі й сказилося, так ото цілісіньку ніч реготатися…»

Розплоджується населення не інкубаторами. Наслідки добрі: у Мотрі — Івасик, у Оксани — Гапочка, в Одарки — Митрофан. Це за тиждень.

Скрутно з харчами.

«Коли, дасть бог, уродить, у нас ця справа веселіш пойдьоть, — казав мені дядько Онисько. — 3 грушевого борошна багацько не зажартуєш. Одне слово, тяжкувато».

Віри населення православної. До церкви ходять. Хоч уже дуже помітно вплив подій церковних на селі. Та й місцеві іноді причини шкереберть ставлять довічні, сталі й міцні, як дуб, церковні традиції.

От, приміром, релігійне нещастя: місцевого батюшку з полуниць обдуло. Хоч вітри й одходять, а правити тяжко, та й небезпечно. Ну й розпука.

А атеїсти є.

— Що ж, мовляв, ну, обдуло батюшку. Так що ж. Хай матушка правлять. Не все одно? Невже ж таки батюшка, живши скільки з матушкою, та не передали їй своєї святості…

— Так воно, так. Але… А з другого боку:

— Та ви б, матушечко, та порадили б свого батюшечка: хай би вони до автокефалістів: автокефалістів з полуниць ще не обдувало.

Кипить парафія…

II

Але є одна штука, що трохи не примусила мене при в'їзді в село рявкнуть:

— Повстаньте, гнанї і голодні!..

Що б ви гадали — що то за штука? Арка!

Якраз проти самісінької школи. Уквітчана сосновими вітами з отакусіньким червоненьким папірцем нагорі…

— Що вже попервах коні полохались, так і не доведи, царице небесна! — казав Митро Хведорович.

— А тепер?!

— А хіба не бачите?! Іде, лиха личина, й хоч би тобі що! Позвикали!

— Це на Перше травня таку встругнули!