Розділ «Вишневі усмішки сільські»

— Та що й казати?! Замилуватися можна! Тут завжди жита добрі… Земля не виснажена… Це на корчуватому, — колись ліси великі стояли!.. Земля тут була добра. Цей рік ще й дощів у нас обмаль, а доброго, дощового літа так жито до верховіття добирається… Та густегусте, мов очерет… Крок зробив у нього, й ніхто тебе не знайде… Торік, як косили, так два тіла знайшли зарубані… А так, якби не жнива, вікувати б їм там! Де ж таки в такій гущавині вглядиш їх?.. Добра земля, добрі місця… Красиві місця!..

Далі зруб молоденький…

— Ох і полуниць! Дивіться, дядьку… Он! Он! Он! Захрясло прямо… Отут, мабуть, бабам роботи! А чого не видко нікого?.. Таки не збирають, чи що?!

— Тааак! Ягідягід! Як землі! Чому не збирають? Збирають! Ген там поза тої неділі пішли з Гомільші по ягоди, так ік вечору поприбігали голісінькі. Що сміху було?! І сорочок поодбігали!.. Пороздягало щось у зрубі… А ягід у нас дуже багато… І хороші ягоди! Ех і місця тут у нас! Благословенні місця!

Ось і Гомільша!

Високависока гора, за нею шпилі церковні сторчать… Йдемо на гору…

Думається: «Чиї руки цю гору клали? Скільки їх? Скільки було сліз, нагаїв, крові?! А тепер вільні гомільшани на вільній горі… І навіть із такої високої гори нігде ні однісінького пана не вздриш… Скільки око хватає — все наше!»

Надвечір — назад!

Ліси, зруби, жита, ліщина…

Подорожній на Пасіки…

— Чого ви так швиденько забираєте? Краса яка! Дивіться, он шлях, як у пащу якогось чорного звіра вскочив… Сідайте, відпочинемо!

— Ні, дядечку, давайте краще швидше додому… Красиві місця. Благословенні місця…

— Та не біжіть так! Боїтесь, чи що?!

— Та хто там боїться?! І чого б я боявсь?! Поспішаю, дуже поспішаю! Чекають на мене.

Хоч би хоч ліщинку проскочить!

P. S. Банди, що бешкетували були в цих місцях, тепер уже знищені…

ПРОПАЩІ ЛЮДИ

Злива на сільраду нашу. Паперова злива!

Голова так іще сяктак пливе, горічерева, а секретар уже захлинається.

Отот пірне… Отот пірне…