Розділ «Вишневі усмішки сільські»

А праворуч того лісу молодий зруб, дубовими хащами шелестить, ясеночками поскрипує… І пахнепахне! І суницями, й полуницями, й чебрецем, і материнкою…

А шлях упав поміж тим лісом та зрубом, упав і посунувся вниз, туди, туди, де ліщина натовпом, як на мітингу, рукамивітами «галасує»…

Що, якби на оцьому місці, де я стою, та поставити якогонебудь поета?! Та він би вам таких образів понастругував, ліве око примруживши, що хай бог милує!

Бо ж таки красиво!

— Ну до того ж у нас за селом ловко! — казала Христя мені вчора…

І таки справді ловко!

— Що так придивляєтесь? Може, козу дику побачили? Вони в нас тут є! Здрастуйте!

— Та так замислився! Доброго здоров'я!

— На Гомільшу?

— Атож!

— Ходімте разом… Веселіш буде!

— Ходімте!

Це «хохол» один із Свинарного… Очевидно, такий самий хохол, що його зустрів і Вс. Вольський в «Пролетарии» ч. 134 від 29—VI ц. р… Попавсятаки йому в «Дорожньїх зскизах». Тільки й різниці, що у Вс. Вольського без лапок. Такі вже ті «хохли» треклятущі, що хоч святи його, хрести його, а він «хохлом» і залишається… Навіть на що вже т. Ленін — і той не зміг з нього тавра того зчистити… Хоч і писав Володимир Ілліч, що «в нас і досі українця «хохлом» звуть, татарина «князем», кавказця — «восточньш человеком», але що Вс. Вольському — Ленін, раз він пише «Дорожні ескізи» і раз йому раз у раз «хохли» на дорозі зустрічаються… По «Малороссии» ж хлопець їздить… Хіба він винен?

До ліщини дійшли… Гущавина — оком не проткнеш… Алея затишна та зелена!

— Ну, й хороше ж отут! Дивіться, мов мур зелений та живий!..

— Та не погано! Гущавина яка! Торік тут один поляк, біженець, дітей своїх і жінку сокирою зарубав! Місце, щоправда, примітненьке… Хороше місце! Рік шукатимеш, чортового батька знайдеш…

Далі дубняк молодий. Непрочищений, з ліщиною переплітається… Шумить, шумить…

— Ех і лісок! Років через двадцятьтридцять які велетні будуть. Хоч кораблі будуй!

— Підходящий лісок! Два місяці тому гомільшанського чоловіка з перерізаним горлом ізнайшли! І коні пропали, й хід! Залізний хід! З млина борошно віз… За таких коней тепер мільярдів з п'ятдесят оддай! Та й то чи купиш! Хароший лісок! Добряче дерево!

— А жита, жита! Бач, яке хвилюється… Просто броненосця на нього пускай! Скороскоро вже коси задзвенять! Дивіться, як хороше, коли під лісом жито! Тіні які! Кольори які!