Розділ «ЗАГАДКА ХИМЕРИ»

— Навіщо? Щоб добувати базальт з базальтового шматка?

— А якщо тут були алмази?

— У базальтах не буває алмазів.

Тунель попереду розширився. Це було вже різноманітністю. Бауер знову ввімкнув кінокамеру. Від широкого тунелю відходили в різні боки декілька вузьких ходів. Передчуття чогось нового, розгадки або хоч б натяку на розгадку охопило Крайтона. Він обігнав Гліба, і… тунель обірвався. Просто перед ними була стіна льоду.

— Ну от, — сказав Бауер. — Вихід закритий.

— Він колись продовжувався далі?

— Без сумніву. Можливо, катаклізм, що погубив планету, відірвав від неї цей шматок, а все решта лишилося невідомо де…

І саме тут, під крижаною стіною, Крайтон побачив перший предмет, що стосувався мешканців чи будівельників тунелів, — увігнутий шматок металу сантиметрів шістдесят завдовжки, завширшки — двадцять.

— Схоже на сегмент труби, — сказав Бауер. Він трохи зачекав. — Ну, а зараз нам час повертатися. Боюся, що, коли вони йшли звідси, все ретельно підчистили, щоб ми ні про що не здогадалися.

— Хитруни, — зітхнув Крайтон і кинув погляд на екран гравітометра.

Невідомо, що змусило його зробити це — можливо, слова Бауера: «Ну, а зараз нам час повертатися».

У мережі жовтих смужок-тунелів на екрані світилося коло. Близько, метрах у двадцяти від них, була якась куляста порожнина.

Тунель, що підводив до неї, закінчувався базальтовим люком. Вони розкрили його і опинилися всередині дивної сфери, вся поверхня якої складалася з гігантських стільників, закритих кришками. Втім, ні, деякі соти були відкриті. У них не було нічого.

— Як сонячні батареї, — сказав Крайтон. — Можливо, це енергоцентр?

— Та ні, все простіше, — утомлено відгукнувся Бауер. — Ми з тобою опинилися в полоні омани. Антропоморфної.

— Не зрозумів.

— Ми втовкмачили собі в голови, що зіткнулися з чужою цивілізацією. Високою…

Бауер підійшов до закритої комірки, підчепив кришку буром.

У комірці вони побачили метрову личинку. Бауер доторкнувся до її покриву, і личинка розсипалася на порох.

— От і все, — зітхнув Гліб.