Розділ сороковий

Фанні мала слушність, сподіваючись, що тепер міс Кроуфорд писатиме до неї не так часто, як на початку їхнього листування. Наступний лист Мері надійшов значно пізніше від попереднього; та Фанні помилялася, гадаючи, що така перерва в листуванні дасть їй полегшення. Іще одна дивна зміна в її душі! Отримавши листа, Фанні відчула справжню радість. У її теперішньому становищі, в розлуці з гарним товариством, на віддалі від усього, що було їй цікаве, лист бодай від когось із любого її серцю кола людей, написаний сердечно та у вишуканому стилі, був дуже приємним. Як то ведеться зазвичай, міс Кроуфорд виправдовувала своє довге мовчання дедалі більшими клопотами. Вона писала:

«…Окрім цих слів, якими я почала, мій лист не заслуговує на те, щоб бути Вами прочитаним, оскільки в кінці його не буде маленького любовного зізнання, трьох-чотирьох ніжних рядків від Вашого найвірнішого у світі Г.К., бо Генрі у Норфолку; вже десять днів, як справи покликали його до Еврінгему, а може, це вигадана причина, щоб подорожувати водночас із Вами. Так чи інакше, він поїхав, і ця обставина певною мірою виправдовує забудькуватість його сестри, — адже в неї більш ніхто не стояв над душею з вічним „Ну, Мері, коли ж ти напишеш Фанні? Хіба не пора тобі написати Фанні?“ Нарешті, після численних спроб зустрітися, я побачила Ваших кузин, „любу Джулію і любоньку місіс Рашворт“; вчора вони застали мене вдома, і ми всі були раді побачитися знову. Тобто здавалося, що ми надзвичайно раді, але гадаю, що ми й справді трохи зраділи. Нам було про що розповісти одна одній. Сказати Вам, яке було обличчя в місіс Рашворт, коли я згадала Ваше ім'я? Досі я знала, що їй бракує витримки, але вчора в цьому ще раз переконалася. Взагалі з цих двох Джулія виглядала краще, принаймні коли йшлося про Вас. Марія ж не могла оговтатися до кінця бесіди — від тієї самої миті, як я заговорила про „Фанні“ і говорила про неї, як личить сестрі. Але й для місіс Рашворт настане день, коли їй знов поліпшає; ми отримали від неї запрошення на перший прийом, це буде двадцять восьмого. Тоді вона знову засяє красою, відкривши двері найпрекраснішого будинку на Уїмпол-стрит. Я там була два роки тому, коли цей дім належав леді Лессельс, іншого такого будинку в Лондоні годі й шукати. Звичайно, тоді вона відчує, що — грубо кажучи — заплатила за таку втіху не надто дорого. Генрі не міг би дати їй такого будинку. Сподіваюся, вона про це пам'ятатиме і з усім можливим задоволенням гратиме свою роль королеви в палаці, хоча королю краще сидіти тихо; і оскільки я не маю жодного бажання її дражнити, я більше не стану мучити її згадкою про Вас. Вона повинна помалу протверезіти. З усього, що я чула і про що здогадуюся, ясно, що барон Уїлденхейм так само упадає за Джулією, але не знаю, чи є в нього підстави сподіватися на щось серйозне. Їй слід було б зробити кращий вибір. Шляхетний злидар — то невелике цабе, і я не уявляю, чим він може їй сподобатись; адже заберіть у нього все його пишномовство — і від бідолашного барона залишиться порожнє місце. Якби він був такий багатий на гроші, як на слова! Ваш кузен Едмунд щось не квапиться сюди; певно, його затримали пастирські обов'язки. Може, у Торнтон-Лейсі знадобилося наставити на праведний шлях якусь стару гріховодницю. Мені не хотілося б думати, що він може знехтувати мною заради якоїсь молодої відьмочки. Adieu, моя люба крихітко Фанні, для Лондона це був довгий лист; напишіть мені у відповідь щось приємне, щоб порадувати Генрі, коли він повернеться, і надішліть мені список усіх хвацьких капітанів, яким Ви дали відкоша заради нього».

Цей лист був щедрою поживою для роздумів — і в цілому неприємних; однак при всьому своєму невдоволенні Фанні відчувала, що цей лист хоч якось пов'язує її з тими, хто був далеко, з людьми та обставинами, які ніколи ще не були їй такі цікаві, як зараз, і вона рада була б мати певність, що одержуватиме такі листи щотижня. Більший інтерес у неї викликали хіба що листи леді Бертрам.

Що ж до портсмутського товариства, яке могло б виправдати недоліки її нинішньої оселі, серед знайомих батька й матері не знайшлося нікого, хто б міг їй хоч трохи сподобатися; ніхто з цих людей не привабив її настільки, щоб заради нього вона могла подолати свою звичайну сором'язливість і стриманість. Чоловіки здавалися їй грубими, жінки — розбещеними, і ті й ті були погано виховані; і це спілкування давало їй так само мало втіхи, як і її старим та новим знайомим. Молоді леді, що спершу зустріли її шанобливо, оскільки вона прибула з сім'ї баронета, скоро винагородили її прізвиськом «задавака»; вона не грала на фортепіано, не носила дорогого хутра, отже, як вони чимдалі більше переконувалися, її не було за що поважати.

Першою розрадою для Фанні посеред домашніх негараздів, першим, що вона могла повністю прийняти і що обіцяло їй надійну підтримку, стало близьке знайомство зі Сьюзен і надія бути їй корисною. Сьюзен завжди ставилася до неї приязно, але запальна вдача молодшої сестри дивувала й відлякувала Фанні, і минуло щонайменше два тижні, поки вона почала розуміти цей характер, що так різнився від її власного. Сьюзен бачила, що вдома все робиться не так, як слід, і хотіла це виправити. Не дивно, що п'ятнадцятирічна дівчина, діючи на власний розсуд і намагаючись самотужки змінити щось на краще, часто припускалася помилок; і Фанні невдовзі вже була схильна захоплюватися природним світлим розумом дівчини, що давав їй змогу в такому юному віці розрізняти добро і зло, ніж суворо судити її за вади поведінки, до яких призводила нетерпимість поглядів. Сьюзен наслідувала ті ж самі принципи і діяла за тією ж системою, що була близька і самій Фанні; проте Фанні, більш поступлива та боязка, не могла так рішуче нав'язувати іншим свою волю. Сьюзен намагалася все владнати там, де Фанні лише відступила б і заплакала; і для Фанні не могло лишитися непомітним, що від Сьюзен таки була користь, що, хоч який безлад панував у домі, без її втручання було б іще гірше і що саме вона якось могла втримати матір від надмірної поблажливості, а Бетсі — від грубощів.

У кожній суперечці з місіс Прайс Сьюзен вочевидь поводилася розумніше від матері, але та ніколи їй не поступалася. Сліпа поблажливість, що заподіяла стільки зла усім довкола, не поширювалася на Сьюзен. І, не зазнавши материнської любові ні в минулому, ні тепер, вона тим паче не бажала миритися з надмірною прихильністю матері до інших.

Усе це поступово стало очевидним для Фанні, і помалу в неї з'явилося почуття напівжалю, напівповаги до Сьюзен. Проте сестра поводилася неправильно, часом дуже неправильно, а її погані манери і грубість нічим не можна було виправдати; Фанні постійно про це думала і зрештою почала сподіватися, що зможе якось вплинути на сестру. Вона помічала, що Сьюзен дивиться на неї знизу вгору і хоче, щоб Фанні була гарної думки про неї; і хоч для Фанні була в новину роль наставниці і досі вона не могла навіть уявити, що їй доведеться когось виховувати, вона час від часу наважувалася робити Сьюзен делікатні натяки і — заради її ж блага — деякі справедливі зауваження, що випливали з її власних понять про те, як слід чинити кожній людині і як краще поводитися самій Сьюзен.

Її вплив на Сьюзен, чи то принаймні свідоме використання цього впливу, почався після одного доброго вчинку Фанні, на який вона далеко не відразу змогла наважитися, їй дуже скоро спало на думку, що невелика грошова сума може відновити мир, порушений невпинними суперечками через срібний ножик; і багатство, яке вона мала, — десять фунтів, що дядечко дав їй на прощання, — давало змогу здійснити їй цей щедрий задум. Проте вона не звикла чинити благодіяння — хіба що справжнім біднякам, — і не вміла зарадити біді тих, хто з нею нарівні, чи ощасливити їх своєю добротою. Вона боялася, що виглядатиме в очах домашніх якоюсь шляхетною пані-благодійницею, і тому не одразу змогла переконати себе, що такий подарунок буде доречним. Однак зрештою вона таки наважилася; срібний ножик був куплений для Бетсі і прийнятий нею з великою радістю, а те, що він був новим, то це надавало йому ще більшої принади. Сьюзен утвердилася в правах власниці свого ножика, а Бетсі на радощах оголосила, що тепер, маючи інший і красивіший, вона вже ніколи не захоче того; і матері, що була задоволена не менше за доньок, не довелося почути жодного докору, хоч Фанні й боялася, що цього не уникнути. Благе діяння не залишилося без віддяки. Усунувши джерело домашніх суперечок, Фанні завоювала серце Сьюзен; тепер у неї був ще хтось, кого вона могла любити і з цікавістю пізнавати дедалі ближче. Сьюзен виказала неабияке почуття такту: рада, що підтвердила свої права на дорогоцінну власність, за яку запекло боролася не менше двох років, вона все ж відчувала деякий острах, що в душі сестра її засуджує, і боялася докорів за свою впертість, яка й призвела до цієї покупки. Вона не вміла приховувати своїх почуттів. Зізнавшись у своїх ваганнях, вона звинуватила себе за те, що була такою непоступливою, і від тої миті Фанні, зрозумівши, який це благородний характер, і бачачи, як Сьюзен намагається заслужити її схвалення й шанує її думку, знову пізнала блаженство любові й надії допомогти душі, яка так потребує допомоги і так на неї заслуговує. Вона давала поради, поради такі розумні, що при здоровому глузді неможливо було їм суперечити, і робила це дуже м'яко й обережно, щоб не роздражнити її запальну вдачу; і нерідко вона була щаслива бачити, що її порада пішла на користь. Більшого й не слід було чекати, оскільки, розуміючи, наскільки потрібні тут поступливість і терпіння, Фанні водночас бачила з усією гостротою співчуття все те, що повинно було щогодини дошкуляти такій дівчині, як Сьюзен. Найбільший подив у неї викликало не те, що Сьюзен все ж таки не могла втриматись від спалахів гніву й нетерпіння, навіть усвідомлюючи, наскільки це негарно, а те, що вона це таки усвідомлювала і так вірно судила про все довкола, і що вона, вирісши у пітьмі невігластва, все ж таки мала вірні життєві уявлення, — вона, у якої не було свого кузена Едмунда, що міг би навчати її доброго.

Близькість, що зародилася таким чином, була корисною для обох. Сидячи разом нагорі, вони лишалися осторонь від домашніх суперечок; Фанні почувалася спокійніше, а Сьюзен відкрила для себе, що посидіти в тиші та спокої зовсім непогано. Вони не розпалювали для себе вогню; але Фанні було до цього не звикати, і вона майже не страждала від холоду, бо він нагадував їй про Східну кімнату. Але на цьому подібність закінчувалася. Розміри, освітлення, меблі та краєвид із вікна — усе тут було іншим; і Фанні тяжко зітхала, згадуючи свої книги, та скриньки, та безліч милих серцю дрібниць. Поступово дівчата звикли проводити нагорі більшу частину ранку — спершу тільки за рукоділлям та розмовами; але минуло кілька днів, і спогади про залишені в Менсфілді книги стали такими невідступними й владними, що Фанні просто не могла не думати про читання. У батьковому домі не було жодної книги; але багатство марнотратне й сміливе — тому частина багатств Фанні перейшла до громадської бібліотеки. Вона придбала абонемент, вражена, що діє in propria persona,[13] і чудувалася зі своїх вчинків: вона записана до бібліотеки, вона сама вибирає книги! І при цьому виборі ще й дбає про чиєсь вдосконалення! Але це було саме так. Сьюзен досі ще нічого не читала, і Фанні хотіла якнайшвидше розділити її першу радість від книги і прищепити їй смак до біографій та поезій, якими захоплювалась сама.

До того ж вона сподівалася, що це заняття має відволікти її від спогадів про Менсфілд, які безроздільно заволодівали нею під час будь-якої механічної роботи; а зараз ще й сподівалася, що читання не дозволить їй полинути думками вслід за Едмундом, до Лондона, куди, як їй було відомо з останнього листа тітоньки, він уже поїхав. Фанні не мала сумніву, до чого приведе ця поїздка. Вона жила в тривожному чеканні страшної новини. Стук поштаря в сусідні двері жахав її щоразу; і якщо читання віджене ці моторошні думки хоча б на півгодини — вже буде легше.