Розділ двадцять восьмий

І дядечко, і обидві тітоньки саме були у вітальні, коли Фанні спустилася вниз. Дядечко, зацікавлено поглянувши на неї, був задоволений її елегантністю і подумав, що вона виглядає чудово. Похвали щодо вишуканого та доречного вбрання були єдиними, які він дозволив собі у її присутності; та коли вона невдовзі по тому вийшла з кімнати, він щиро висловив своє захоплення.

— Так, — мовила леді Бертрам, — вона виглядає дуже добре. Я послала до неї Чепмен.

— Добре виглядає! — вигукнула місіс Норріс. — Авжеж, їй є чого добре виглядати, при таких-бо перевагах: вихована в такій сім'ї, та ще й на прикладі її любих кузиночок! Лишень подумайте, любий сер Томас, чим вона завдячує нам із вами! Навіть оця сукня, на яку ви звернули увагу, — це ж ваш щедрий дарунок до весілля нашої любоньки місіс Рашворт! Що б із неї вийшло, якби вона не потрапила до наших рук?

Сер Томас не сказав більш нічого; проте, коли вони сіли за стіл, погляди обох юнаків переконали його, що цей предмет можна буде обговорити з більшим успіхом, коли леді покинуть кімнату.

Фанні бачила, що нею милуються, і від самої думки, що вона гарна, ставала ще чарівнішою. У неї було багато причин почуватися щасливою, а скоро щастя її стало просто безмежним — бо, проводжаючи її тітоньок із кімнати і притримуючи перед ними двері, Едмунд мовив до Фанні, коли вона проходила повз нього:

— Ти повинна танцювати зі мною, Фанні; залиш для мене два танці, будь-які два танці, які захочеш, окрім перших.

Про більше вона не могла й мріяти. Навряд чи колись у житті вона відчувала таке душевне піднесення. Тепер вона вже не дивувалася, що її кузинам було так весело на минулих балах; вона сама була зачарована всім, що діялося довкола, і взялася витанцьовувати по вітальні, улучивши мить, щоб не потрапити на очі місіс Норріс, яка заклопотано поралася біля каміна, перебираючи дрова у впертому намаганні зіпсувати чудове полум'я, розпалене дворецьким.

Збігло півгодини, що здалися б неймовірно нудними за будь-яких інших обставин; але Фанні все одно була щаслива. Згадати лишень про розмову з Едмундом! Що перед цим суєта місіс Норріс та позіхання леді Бертрам!

До них приєдналися джентльмени, і невдовзі почалося приємне чекання гостей; усі почувалися легко й безтурботно; всі зібралися докупи, лунали жваві розмови та сміх, і кожна мить давала радість і надії. Фанні відчувала, що веселість Едмунда є трохи вимушеною, але їй було приємно бачити, що він старається недаремно.

Коли ж нарешті почувся шум екіпажів, коли почали прибувати гості, її радість трохи згасла; бачачи стільки незнайомих людей довкола себе, вона почувалася скуто; окрім церемонії знайомства в колі поважних та шанованих осіб, що не поступалися ґречністю манер серові Томасу і леді Бертрам, їй довелося витримати й набагато тяжче випробування. Дядечко представляв її то одним, то іншим із гостей, і заохочував до розмови, і до політесу, і знов до розмови. Це був тяжкий обов'язок, і, виконуючи його, вона раз у раз поглядала на Уїльяма, що вільно собі прогулювався залою, і над усе бажала опинитися з ним поруч.

Прихід Грантів і Кроуфордів благотворно подіяв на все товариство. Церемонна стриманість розвіялася завдяки їхній товариській манері та дружнім стосункам з усіма: гості об'єдналися у невеликі групи, і кожен почувався зручніше. Фанні це було зручно; і, позбавившись світських обов'язків, вона знов була б щасливою, якби тільки могла відвести очі від Едмунда і Мері Кроуфорд. Та була така жвава й весела, — і хтозна, чим це могло скінчитися? її роздуми перервав містер Кроуфорд, і не хто інший, як він, спрямував плин її думок в інше русло, майже одразу запросивши її на перші два танці. Її радість від цього запрошення вельми нагадувала радість засудженого до страти, якому оголосили помилування. Бути певною, що матимеш партнера на перші ж танці, це справжнє благо, — адже грізна мить відкриття балу все наближалася, а вона була такої низької думки про себе, що гадала, буцімто, якби містер Кроуфорд її не запросив, на неї навряд чи звернули б увагу — і підшукали б їй партнера лише після довгих розпитувань, суєти та чийогось втручання, а це ж просто жахливо; та водночас у манері, з якою він її запросив, було щось надто підкреслене, і це їй не сподобалося; і, помітивши, як його погляд ковзнув на кольє і як він при цьому посміхнувся — принаймні їй здалося, що він посміхнувся, — Фанні зашарілася й відчула себе глибоко нещасною. І хоч другого погляду, що міг би її збентежити, не послідувало, і хоч поводився Кроуфорд спокійно та люб'язно, вона не могла подолати знічення, яке лише посилювалося при думці, що Кроуфорд його помітив, і їй не було спокою, аж доки він не повернувся до когось іншого. Тоді вона помалу заспокоїлася, щиро втішаючись, що має партнера, який запросив її з власної волі, та ще й до початку танців.

Коли все товариство вирушило до бальної зали, Фанні вперше опинилася поруч із міс Кроуфорд, чиї виразні та відверті погляди й усмішки, подібні до братових, стосувалися знову ж таки того самого кольє; і вона вже завела розмову про цей предмет, але Фанні, прагнучи якнайшвидше її завершити, поспішила розповісти всю історію золотого ланцюжка. Міс Кроуфорд, слухаючи, позабувала всі компліменти та натяки, адресовані Фанні; тепер для неї існувало лише одне. Її очі, що блищали й до того, зблиснули ще яскравіше, і вона гаряче вигукнула:

— Справді? Його подарував Едмунд? Це схоже на нього! Жоден із інших чоловіків про це б не подумав. Просто передати не можу, як я його поважаю.

І вона озирнулася довкола, наче хотіла сказати це йому особисто. Та його не було поблизу, він супроводжував кількох леді, що виходили з кімнати; а місіс Грант, ступивши до обох дівчат, узяла їх за руки, і вони приєдналися до інших.

Серце Фанні впало; та в неї не лишалося часу роздумувати — навіть про почуття міс Кроуфорд. Вони увійшли до бальної зали, грали скрипки, і душа її так тріпотіла, що вона не могла зосередитись ні на чому серйозному. Вона повинна була придивлятися до загальних приготувань, щоб не пропустити, коли все почнеться.

За кілька хвилин сер Томас підійшов до неї й спитав, чи її вже запрошено; і відповідь «так, сер, мене запросив містер Кроуфорд» була саме такою, якої він сподівався почути. Містер Кроуфорд був неподалік; сер Томас підвів його до Фанні, кажучи щось, з чого Фанні зрозуміла, що це вона буде в першій парі і відкриватиме бал; досі їй таке навіть не спадало на думку. Коли вона уявляла собі цей вечір, їй здавалося беззаперечною істиною, що бал відкриватимуть Едмунд та міс Кроуфорд; і ця новина так її вразила, що, хоч про це сповістив сам її дядечко, вона не змогла втриматися від здивованого вигуку, натякаючи, що вона зовсім на таке не здатна, і стала щиро благати, щоб її позбавили цього почесного обов'язку. Наважитися суперечити серові Томасу — це був для неї відчайдушний крок; але після цієї звістки їй стало так лячно, що вона спромоглася навіть поглянути йому в лице й вимовити, як вона сподівається, що він змінить своє рішення, — та марно: сер Томас усміхнувся, намагаючись її підбадьорити, а потім, прибравши аж надто серйозного вигляду, проказав: «Так повинно бути, моя люба», — надто рішуче, щоб вона насмілилася мовити іще хоч слово; і наступної миті Кроуфорд повів її в кінець зали, і там вони зупинилися, чекаючи, поки до них приєднається решта танцюючих, одна пара услід за іншою.

Вона ніяк не могла цьому повірити. Бути першою поміж таких елегантних молодих панянок! Надто вже це велика честь. До неї поставилися, як до її кузин! І її думки звернулися до обох кузин із щирим та ніжним жалем, що вони зараз не вдома і не можуть посісти належне місце в бальній залі та й собі взяти участь у розвагах, що, звичайно, були б їм такі приємні. Вона так часто чула, як вони мріяли про бал у себе вдома, мов про найбільшу радість у житті! І треба ж, щоб бал влаштували тоді, коли їх немає вдома, — а вона відкриває бал, та ще й у парі з містером Кроуфордом! їй хотілося думати, що зараз вони б уже не стали їй заздрити; але при згадці про те, як тут усе було восени, як вони колись поводилися одне з одним під час танців тут, у домі, сьогоднішні події видавалися їй просто незбагненними.

Бал почався. Для Фанні її становище було радше почесним, ніж приємним, — у всякому разі, під час першого танцю; її партнер був надзвичайно задоволений і старався її розважити. Але вона була надто налякана, щоб почуватися щасливою, принаймні доти, поки вважала, що всі на неї дивляться. Проте, юна, гарненька, тендітна, вона через свою сором'язливість виглядала ще більш привабливою, і навряд чи бодай хтось у цій залі міг не замішуватися нею. Вона була мила, скромна, вона була племінницею сера Томаса, і всі невдовзі помітили, що за нею упадає містер Кроуфорд. Цього було досить, щоб вона завоювала загальну прихильність. Самого сера Томаса вельми порадував її успіх; він пишався племінницею; і, не схильний, на відміну від місіс Норріс, пояснювати її зовнішню привабливість благотворним впливом Менсфілду, він подумки схвалив себе за те, що дав їй усе інше: її освіта і манери — це лише його заслуга.

Міс Кроуфорд розуміла, про що думає сер Томас, і, не зважаючи на все завдане ним лихо, відчула непереборне бажання показати себе якнайкраще; вона скористалася нагодою і ступила до нього, щоб висловити своє захоплення Фанні. Її похвали прозвучали щиро, і він сприйняв їх саме так, як їй хотілося, приєднавшись до цих похвал, наскільки те дозволяли його поміркованість, почуття пристойності та неспішна манера говорити, і, здавалося, міг судити про цей предмет набагато впевненіше від своєї дружини, до якої Мері, побачивши її поблизу на канапі, підійшла сказати кілька схвальних слів про Фанні.