Розділ двадцять третій

Фанні повторила це про себе з потаємним обуренням. Не був щасливішим! Ніколи не був щасливішим, ніж тоді, коли свідомо чинив таке неподобство! Не був щасливішим, ніж тоді, коли поводився так безсоромно й нечуло! О, яка ж пропаща душа!

— Нам не пощастило, міс Прайс, — продовжував він тихіше, щоб його не почув Едмунд, і не здогадуючись про її справжні почуття, — нам справді дуже не пощастило. Іще один тиждень, лише один тиждень — і цього було б досить. Коли б ми могли керувати подіями, коли б Менсфілд мав владу над вітрами лише протягом якогось тижня чи двох під час осіннього рівнодення, — все було б зовсім інакше. Не те щоб ми накликали на нього лихо, буревій чи шторм, — ні, тільки сильний супротивний вітер або мертвий штиль. Нас вдовольнив би тижневий штиль в Атлантиці, чи не так, міс Прайс?

Він уперто домагався відповіді, і Фанні, відвернувшись від нього, мовила набагато жорсткіше, ніж завжди:

— Щодо мене, сер, я не спізнила б його повернення навіть на день. Дядечко так несхвально поставився до цієї затії, що, як на мене, все і так зайшло надто далеко.

Вона ще ніколи не відповідала йому так багатослівно — а з таким гнівом не говорила ще ні до кого в житті; і, промовляючи ці слова, вона тремтіла і залилася рум'янцем від власної сміливості. Кроуфорд був дещо вражений; але по недовгому роздумі він відповів уже спокійнішим тоном, так, наче це був результат його серйозних роздумів:

— Так, цілком слушними є ваші міркування. Це було скоріше приємним, ніж пристойним. Ми здійняли надто багато галасу з нічого. — І він хотів заговорити з нею про щось інше, але Фанні відповідала так нерішуче, з такою неохотою, що його спроби не зазнали успіху.

Міс Кроуфорд, раз у раз поглядаючи на доктора Гранта й Едмунда, зауважила:

— Ці джентльмени, певно, обговорюють щось надзвичайно цікаве.

— Найцікавіше у світі, — відповів її брат, — а саме — як заробити гроші; як перетворити гарний прибуток на іще кращий. Доктор Грант дає Бертраму вказівки, як поводитися на тому життєвому шляху, на який він ступить дуже скоро. Я так розумію, що його буде посвячено в сан за кілька тижнів. Вони про це говорили в їдальні. Я радий, що Бертрам так добре влаштується в житті. Він матиме досить великий прибуток, щоб вдовольнити будь-які свої потреби, та ще й заробить його без особливих клопотів. У нього має бути не менше семисот фунтів на рік. Сімсот на рік — це непогано як для молодшого брата; і оскільки він, звичайно ж, житиме вдома, ці гроші підуть йому на menus plaisirs;[10] a від проповідей на Різдво та Великдень йому, певно, також перепадатиме кругленька сума з пожертвувань.

Його сестра, намагаючись приховати свої почуття за безтурботним сміхом, зауважила:

— Ніщо мене так не смішить, як легковажність, з якою кожний судить про прибуток тих, хто набагато бідніший від нього. Ти б заспівав іншої, Генрі, якби мав лише сімсот фунтів на рік.

— Можливо; але подібні речі пізнаються лише в порівнянні, ти ж знаєш. Походження і звички — ось що є вирішальним. Бертрам буде непогано забезпечений як для молодшого сина з сім'ї баронета. До свого двадцятип'ятиріччя, а може, й раніше він матиме сімсот фунтів на рік, що дістануться йому задарма.

Міс Кроуфорд могла б сказати, що для цього таки доведеться дещо зробити і витримати те, про що вона була не в змозі думати спокійно; але вона опанувала себе і, нічого не відповівши братові, постаралася прибрати спокійний та безтурботний вигляд, коли обидва джентльмени невдовзі по тому до них приєдналися.

— Знаєте, Бертраме, — мовив Генрі Кроуфорд, — я неодмінно приїду до Менсфілду послухати вашу першу проповідь. Я приїду навмисне, щоб підтримати недосвідченого початківця. Коли це має відбутися? Міс Прайс, а ви не хочете приєднатися до мене, щоб підбадьорити вашого кузена? Хіба це не ваш почесний обов'язок — пильно дивитися на нього протягом усієї проповіді, подібно до мене, ловити кожне його слово і відводити погляд лише для того, щоб занотувати якийсь із зразків його красномовства? Ми заздалегідь озброїмося записниками та олівцями. Коли це станеться? Знаєте, вам слід прочитати проповідь у Менсфілді, щоб вас почули сер Томас і леді Бертрам.

— Я стерегтимуся вас, Кроуфорде, так довго, як тільки зможу, — мовив Едмунд, — бо ви, певен, лише збиватимете мене з ладу, а вас мені буде неприємніше бачити в цій ролі, ніж будь-кого іншого.

«Невже це його не присоромить? — подумала Фанні. — Та ні, він надто нечулий».

Тепер, коли все товариство знову зібралося докупи і головні балакуни захопилися розмовою, їй стало спокійніше; а коли після чаю влаштували партію у віст — а надумала це задля втіхи доктора Гранта його дружина, хоч про це й не слід було здогадуватися, — і міс Кроуфорд узяла арфу, Фанні лишалося тільки слухати, і далі її спокою не порушувало ніщо, окрім запитань, з якими час від часу звертався до неї містер Кроуфорд і які вона не могла залишити без відповіді. Міс Кроуфорд була надто роздратована тим, що їй довелося почути, і тому її не вабило жодне заняття, окрім музики. Грою на арфі вона втішилася сама і розважила подругу.

Звістка, що Едмунд так скоро буде посвячений у сан, вразила її, немов удар, що хоч і є очікуваним, та все ж лишається непевним і віддаленим у часі; вона почувалася скривдженою й розгніваною. Вона була дуже сердита на Едмунда. Досі їй здавалося, що вона має на нього більший вплив. Адже вона вже почала думати про нього — і добре це усвідомлювала — із щирою прихильністю, з майже визначеними намірами; але тепер вона відповідатиме йому такою ж байдужістю. Було цілком очевидно, що він не має ні серйозних намірів, ні сердечних почуттів до неї, якщо обрав для себе становище, до якого — і він це чудово знає — вона ніколи не принизиться. Тепер і їй слід збайдужіти до нього. Віднині вона не вбачатиме у проявах його уваги щось більше за тимчасове захоплення. Якщо він виказав себе володарем своїх почуттів, вона також зуміє опанувати себе.