Розділ шістнадцятий

— Тоді дай зрозуміти, що ти мене схвалюєш, Фанні. Інакше я не зможу почуватися впевнено.

— О, кузене!

— Якщо ти проти мене, я змушений не довіряти самому собі… і все-таки… Але ж не можна дозволити Томові стати на цей шлях — щоб він почав роз'їжджати округою, шукаючи, кого б намовити грати у виставі, — байдуже, кого саме, аби тільки той був подібний до джентльмена. Я сподівався, що ти виявиш більше співчуття до міс Кроуфорд.

— Звичайно, вона буде дуже рада. Для неї це й справді полегшення, — сказала Фанні, намагаючись говорити якомога ласкавіше.

— Вона ще ніколи не була такою люб'язною до тебе, як минулого вечора. Це дає їй особливе право на мою прихильність.

— Вона справді була дуже добра до мене, і я рада, що вона зможе уникнути…

Фанні не змогла закінчити своєї великодушної промови. Сумління спинило її на півдорозі; та Едмундові й цього було досить.

— Я піду одразу ж після сніданку, — мовив він, — і я певен, що вони будуть задоволені. А тепер, люба Фанні, я більше тобі не заважатиму. Ти хочеш почитати. Але я не міг почуватися спокійно, поки не поговорив з тобою і не прийняв рішення. Усю ніч — і уві сні, й наяву — ця справа мені не давала спокою. Це справжнє зло, але я, звичайно, зроблю його меншим, ніж воно могло бути. Якщо Том уже прокинувся, я піду до нього і все владнаю; і, зустрівшись за сніданком, ми всі в якнайліпшому гуморі думатимемо про майбутнє божевілля, у якому ми всі заодно. А ти, мабуть, збираєшся помандрувати до Китаю? Як там справи у лорда Макартні? — Він відкрив том, що лежав на столі, а потім узяв інші. — Тут тобі й «Оповіді» Кребба, і «Ледар» під рукою, щоб трохи розвіятися, коли втомишся від серйозного читання. Мені просто любо дивитися, як гарно ти вмієш себе зайняти. Тільки-но я піду, ти викинеш з голови усілякі театральні дурниці і зручненько вмостишся за столом. Тільки дивися мені, не закоцюбни на такому холоді.

Він пішов; але для Фанні вже не існувало ні читання, ні Китаю, ні душевного спокою. Він повідомив їй таку вражаючу, незбагненну, недобру новину, що вона ні про що більш не могла думати. Він гратиме в п'єсі! Після всіх його заперечень — заперечень таких справедливих! Після всіх його слів, які вона чула, після всього, що — як вона бачила — відбувалося в його душі, після всього, що вона про нього знала. Невже це можливо? Невже Едмундові бракує твердості? Чи не обманює він сам себе? Чи він не засліплений? Леле, та це ж усе міс Кроуфорд! Фанні відчувала її вплив у кожному слові Едмунда, і їй було боляче це розуміти. Спричинені власною поведінкою сумніви й тривоги, що засмучували її раніше, а поки вона його слухала, були наче приспані, тепер уже не мали ваги. Дужча тривога поглинула їх. Нехай усе йде своїм ходом; їй байдуже, як це скінчиться. Кузен із кузиною можуть нападати на неї, та не зможуть їй дошкулити. Вона для них недосяжна; і якщо зрештою їй доведеться скоритися — чи не все одно? Зараз їй лишається тільки страждати.