Розділ чотирнадцятий

— Вона просто повинна зіграти цю роль, — сказав він, — як будь-яка з моїх сестер — Агату. І це не потребує від них ніякої жертви, адже роль суто комічна.

Запала коротка пауза. Кожна з сестер виглядала стривоженою, бо кожна відчувала, що роль Агати наче створена для неї, і сподівалася, що всі інші проситимуть її взяти саме цю роль. Генрі Кроуфорд, що узяв п'єсу і з удаваною недбалістю переглядав перший акт, невдовзі владнав цю справу.

— Я змушений просити Джулію Бертрам, — сказав він, — щоб вона не погоджувалась на роль Агати, бо це буде серйозною загрозою для мого урочистого вигляду. Ви не повинні, справді не повинні цього робити, — звернувся він до Джулії. — Я просто не зможу витримати скорботного виразу на вашому обличчі. Ми з вами так багато сміялися, що я неодмінно про це згадаю, і Фредерік з його дорожньою торбою не знатиме, куди тікати.

Це було сказано люб'язно й ввічливо; але його поштива манера не обманула почуттів Джулії. Вона помітила погляд Марії, який підтвердив, що її справді скривджено; це була просто хитрість, спроба ввести її в оману; її обійшли і Марії віддали перевагу; тріумф на обличчі Марії, який вона марно намагалася приховати, свідчив про те, як вірно вона все розуміє; і Джулія не встигла опанувати себе, щоб заговорити, як її брат у свою чергу виступив проти неї:

— О, так! Марія повинна бути Агатою. У неї це вийде якнайкраще. Хоч Джулія і уявляє, наче їй підходить трагедія, мені так не здається. У ній немає нічого від трагічної героїні. У неї не та зовнішність: і риси не трагічні, і ходить вона надто швидко, і говорить, і не зможе зберігати серйозного виразу обличчя. Краще їй зіграти стару селянку — дружину Бідного селянина, справді, Джуліє! Це дуже гарна роль, запевняю тебе. Стара пані душевно підтримує благородні наміри свого чоловіка. Ти будеш Дружиною селянина.

— Дружиною селянина! — вигукнув містер Йєтс. — Що це ви таке кажете? Найнудніша, наймізерніша роль, просто порожнє місце; жодної вдалої репліки. І таку роль узяти вашій сестрі! Та це просто знущання — таке пропонувати. В Еклсфорді цю роль віддали гувернантці. Ми всі були згодні, що її неможливо запропонувати будь-кому іншому. Будьте справедливішим, шановний режисере. Ви не заслуговуєте цієї посади, якщо не можете оцінити таланти ваших акторів, як вони того варті.

— Що ж, мій любий друже, я можу сказати, що поки я і мої актори почнемо грати як слід, нам доведеться чимало попрацювати; але я аж ніяк не хотів применшити таланти Джулії. Нам не потрібні дві Агати, а без Дружини селянина не обійтися; і я начебто подав сестрі приклад скромності, вдовольнившись роллю старого Управителя. Якщо роль незначна, тим більшою буде заслуга Джулії, коли вона зможе тут чогось досягти. А якщо вона так затято постає проти всього смішного, нехай промовляє слова Селянина, а не його дружини, і поміняє їх ролями; він, як на мене, досить серйозний і навіть патетичний. П'єса від цього не програє; а щодо самого Селянина, якщо йому належатимуть слова його жінки, я залюбки зіграю цю роль.

— За всієї вашої прихильності до Дружини селянина, — мовив Генрі Кроуфорд, — неможливо зробити так, щоб ця роль підійшла вашій сестрі, і нам не слід прирікати її до такого випробування. Ми навіть не повинні дозволяти їй погоджуватися. Погано, якщо їй доведеться потерпати через власну поступливість. Її таланти розкриються в ролі Амелії. Амелія — це навіть складніша роль, ніж Агата. Як на мій погляд, це найскладніший з усіх персонажів. Потрібне справжнє мистецтво, справжній смак, щоб передати всю її чарівну безтурботність та душевну простоту, не вдаючись до крайнощів. Я бачив, як талановиті акторки в цій ролі зазнавали фіаско. Простодушність насправді важко зіграти навіть професійним акторам. Для цього потрібна здатність тонко відчувати, що їм не властиво. Тут необхідна щира шляхетна вдача — потрібна Джулія Бертрам. Сподіваюся, ви згодні? — І він повернувся до Джулії з поглядом і благальним, і тривожним, який її трохи вмилостивив; але поки вона вагалася, не знаючи, що відповісти, знову втрутився її брат і почав запевняти, що ця роль більше пасує міс Кроуфорд.

— Ні, ні, Джулія не повинна грати Амелію. Ця роль взагалі не для неї. Вона їй не сподобається, і Джулія не зможе зіграти її як слід. Вона занадто висока й міцна. Амелія повинна бути мініатюрною, легкою, мати дівочі манери й струнку фігурку. Ця роль — для міс Кроуфорд, і тільки для неї. Вона і зовні схожа на Амелію, і зіграє її просто чудово, будьте певні.

Не звертаючи на нього уваги, Генрі Кроуфорд продовжував підлещуватися до Джулії.

— Ви повинні зглянутися на нас, — казав він, — просто повинні. Коли ви поміркуєте про цю роль, ви, без сумніву, відчуєте, що вона ваша. Може, ви й обрали трагедію, та я певен, що комедія обирає вас. Вам доведеться відвідати мене у в'язниці з кошиком провізії; ви ж не відмовитеся прийти до мене у в'язницю? Я навіть бачу, як ви входите з кошиком.

Він говорив досить переконливо. Джулія завагалася; чи не хоче він лише заспокоїти її і відволікти від недавньої поразки? Вона йому не довіряла. Він знехтував нею зумисне. Можливо, він грається її почуттями. Вона підозріло поглянула на сестру. З виразу обличчя Марії все стане зрозумілим: чи не роздратована вона, чи не стривожена? Але Марія виглядала спокійною й задоволеною, а Джулія добре знала, що в цій забавці Марія може бути щасливою тільки за її рахунок. Тому вона, одразу ж скипівши, тремтячим голосом мовила до Генрі Кроуфорда:

— Здається, ви не боїтеся, що не зможете лишатися серйозним, коли я увійду з кошиком провізії… хоча цього слід було б очікувати… але я загрожую вам тільки в ролі Агати!

Вона замовкла. Генрі Кроуфорд спантеличено дивився на неї і, здавалося, не знав, що й сказати. Том Бертрам почав знову:

— Міс Кроуфорд повинна грати Амелію… Вона буде чудовою Амелією.

— Не бійся, я не хочу цієї ролі, — поспішно вигукнула розгнівана Джулія. — Роль Агати мені не дістанеться, а нікого більше я грати не буду; а щодо Амелії, то з усіх ролей це найогидніша. Я її просто ненавиджу. Гидка, нікчемна, вперта, фальшива і безсоромна особа. Я ніколи не полюбляла комедії, а це комедія в її найгіршому вигляді.

І, сказавши це, вона швидко вийшла з кімнати, і майже всі почувалися ніяково, проте ніхто їй особливо не співчував, окрім Фанні, що мовчки слухала все і з жалем думала, що Джулію мучать ревнощі.

Після того як Джулія пішла, ненадовго запанувала тиша; але невдовзі її брат знов повернувся до «Уз кохання» і з допомогою містера Йєтса став ретельно переглядати п'єсу, щоб упевнитись, які декорації будуть потрібні, а Марія і Генрі Кроуфорд тим часом тихенько розмовляли, і зауваження, з якого вона почала — «Звичайно, я залюбки віддала б цю роль Джулії, та хоч я сама, певно, зіграю її погано, переконана, що вона зіграє ще гірше», — це зауваження, звісно, дало їй змогу вислухати усі компліменти, заради яких воно було сказане.

За якийсь час товариство розійшлося — Том Бертрам і містер Йєтс вирішили продовжити свою нараду в кімнаті, яка відтепер дістала назву Театру, а міс Бертрам вирішила піти до пасторату, щоб самій запропонувати роль Амелії міс Кроуфорд. І Фанні лишилася на самоті.

Перше, що вона зробила, замислившись без свідків, — це взяла том, що лежав на столі, і почала читати п'єсу, про яку стільки чула. У ній прокинулася цікавість, і вона гортала сторінки з нетерпінням, яке час від часу перемагав подив: хіба можна запропонувати і прийняти таке для аматорського театру! Агата і Амелія, хоч і такі різні, здавалися їй зовсім недоречними персонажами для домашньої вистави; становище однієї й мова іншої так не пасували будь-якій порядній жінці, що вона не могла навіть уявити, щоб її кузини повністю усвідомлювали затію; і вона щиро бажала, аби вони схаменулися, почувши дорікання Едмунда, яких, звичайно, було не уникнути.