Коваль із Великого Вутона

Врешті син глянув на нього і „Тато”, мовив він, „чи пам’ятаєш день коли

ти повернувся був з Квіткою? І я тоді сказав був що ти виглядаєш як

велетень, судячи з твоєї тіні. Тінь та казала правду. Отже ти танцював із

самою Королевою! А все ж ти здав зірку. Маю надію, що вона перейде до

когось хто є настілки шляхетний як і ти. Та дитина має бути вдячна.”

„Та дитина не дізнається,” мовив коваль. „Так воно є з такими презентами.

Ну, такі справи. Я передав зірку і повернувся тепер до молота і щипців.”

Дивно, але старий Ноукс, який насміхався був зі свого учня, ніколи не міг

викинути з голови питання зникнення зірки з Торту, хоча подія та

трапилась була так багато років тому. Він став грубим та лінивим і пішов

з посади у віці шестидесяти років (не дуже літній вік за мірками села).

Він мав вже під дев’ядесять років, а також у нього було величезне тіло, бо він далі споживав дуже багато їжі і до безумства любив цукор. Більшу

частину свого часу, вільного від сидіння за столом, він проводив у

великому кріслі при вікні свого котеджу, або при дверях якщо була добра

погода. Він любив поговорити, бо завжди мав опінії, які хотів виставити

напоказ; але останньо всі його розмови зводилися до того єдиного Великого

Торта, який зробив він (а в тому він тепер був твердо переконаний), бо

щоразу як він засинав, той торт йому снився. Учень часом забігав на два

слова. Тож старий кухар надалі кликав його, і очікував що його будуть

звати Майстром. Майстер чемно його так звав; і то було очко на його