Коваль із Великого Вутона

„Так, деякі люди такими стають, Майстре. Але Моля не напихалася своїм

тортом. Вона знайшла у своєму шматочку торта дві дрібнички.”

„Дійсно? О, ну то значить то був Бондарів Генрик. Грубасик з ротом

великим, як у жаби.”

„Я би сказав, Майстре, що Генрик був гарним хлопцем із широкою дружньою

усмішкою. Тимнеменш він був настільки обачний що перш ніж їсти, розрізав

свій шматочок на менші шматочки. Але нічого не знайшов всередині.”

„Тоді то мусить бути та маленька бліда дівчинка, Кравців Ліля. Вона коли

була немовлям, ковтала шпильки, і воно їй нічого не шкодило.”

„То не Ліля, Майстре. Вона з’їла тільки тісто і цукор, а все що було

всередині, віддала хлопчикові, який сидів поруч.”

„Ну тоді я здаюсь. Хто то був? Ти здається дивився на то зблизька. Якщо

ти не вигадуєш.”

„То був Ковалів син, Майстре, і я думаю що йому то пішло на користь.”

„Та йди!” засміявся старий Ноукс. „Я мав би здогадатися що ти мене дуриш.

Не говори бздури! Коваль був тоді маленьким повільним хлопчиком. Він

тепер робить більше шуму: мені розказували який він співун; але хлопака

обачний. Ніколи не ризикує. Двічі пережує перш ніж проковтнути, і завжди

він так робив, якщо ти мене розумієш.”

„Розумію, Майстре. Ну, якщо ви не можете повірити в то що то був Коваль, я вам нічим тоді не допоможу. Чи стане вам легше на душі якщо я скажу що