Коваль із Великого Вутона

користь, хоча були й інші люди, до яких Ноукс мав більшу прихильність.

Одного післяобіда Ноукс кивав головою в кріслі біля своїх дверей після

обіду. Він проснувся зі здригом, виявивши що Учень стоїть над ним і

дивиться на нього зверху вниз. „Привіт!” мовив він. „Я радий тебе бачити, бо я знов згадав про той торт. Я якраз щойно думав про нього. То був

найліпший торт який я коли-небудь робив, і то про щось говорить. Але

напевно ти вже забув про то.”

Ні, Майстре. Я дуже добре про то пам’ятаю. Але що вас гризе? То був

прецінь добрий торт, його всі смакували і хвалили.”

„Ну певно. То ж я його зготував. Але мене хвилює не то. Та маленька

дрібничка, зірка. Я не можу ніяк вирозумітися що ж із нею сталося.

Звичайно, вона не могла розтанути. Я сказав був дітям що вона розтанула

тільки бо інакше вони могли перелякатися. Я думав, може її проковтнула

якась дитина. Але чи то можливо? Можна проковтнути одну з тих маленьких

монеток і не помітити ніц, але не ту зірку. Вона була маленька, але мала

гострі кінчики.”

„Так, Майстре. Але чи ви дійсно знаєте з чого була та зірка зроблена?

Викиньте то геть з голови. Хтось її проковтнув. Я вас запевняю.”

„Хто тоді проковтнув її? Ну, я маю довгу пам’ять, і той день у ній якось

тримається. Дай подумаю. Певно що то була Моля Мельник. Вона була жадібна

і напихалась їжею, не пережовуючи. Зараз вона стала груба як мішок.”