Коваль із Великого Вутона

тобі що-небудь сказати. Я сказав тобі що зіронька походить з Феєкраю; і я

сказав тобі, що вона потрапила до коваля. Ти з мене посміявся. Тепер, на

прощання, скажу тобі ще одну річ. І не думай сміятися! Ти є марнославний

старий шахрай, грубий, лінивий і хитрющий. Я робив більшу частину твоєї

роботи. Я ні разу не дочекався від тебе подяки, а всі знання які міг ти

від мене перейняв — крім Феєкраю і грамульки ввічливості у поведінці. Її

тобі не вистачало навіть на те, щоб хоч раз побажати мені приємного дня.”

„Якщо говорити про ввічливість,” мовив Ноукс, „то я не бачу ніякої

ввічливості у тому щоб обзивати старших, так як ти то робиш. Забирайся зі

своїм Феєкраєм і іншими бздурами кудись подалі звідси. Зичу приємного

дня, якщо хочеш то почути. Тепер йди геть звідси!” Він презирливо

відмахнувся рукою. „Якщо якись із твоїх друзів з Феєкраю десь захований

на кухні, поклич його сюди най я на нього подивлюся. Якщо він махне своєю

маленькою чарівною паличкою і зробить мене знов худим, я зміню свою думку

про нього,” розсміявся Ноукс.

„Знайдеш кілька хвилин уваги для Короля Феєкраю?” відмовив його

співрозмовник. Ноукс жахнувся коли побачив як учень виростає в міру того, як говорить до нього. Тоді він скинув із себе мантію. Він виглядав як

Майстер Кухар на Празнику, але його білі шати блистіли і мерехтіли, а на

чолі він мав великий коштовний камінь, що виглядав як промениста зірка.

Його обличчя було молоде, але суворе.