Коваль із Великого Вутона

зірка повернулася у своє місце в пуделку? Ось вона!”

Учень мав на собі темнозелену мантію, яку Ноукс тільки тепер помітив. З

її складок він вийняв чорне пуделко і відкрив його перед носом старого

кухара. „Ось зірка, Майстре, в нижньому кутику.”

Старий Ноукс розкашлявся і розпчихався, але врешті заглянув до пуделка.

„То ось вона!” мовив він. „Або принаймні виглядає так як тамта.”

„То є та сама зіронька, Майстре. Я поклав її туди власноруч кілька днів

назад. Вона цієї зими повернеться у Великий Торт.”

„А-га!” мовив Ноукс, злобно розглядаючи Учня; а потім розсміявся так що

почав трястися ніби ґаляретка. „Зрозумів, зрозумів! Двадцять чотири

дитини і двадцять чотири дріб’язки для щасливців, а зіронька була ще

одним екстра дріб’язком. І ти свиснув її перед випічкою і заховав її до

наступного разу. Ти завжди був хитрун — проворний хлопака, можна сказати.

І ощадливий: ніколи не змарнуєш шматочка масла розміром з бджолине

колінце. Га-га-га. Отже так воно є. Я мав би здогадатися. Ну, тепер все

роз’яснилося. Тепер я можу собі мирно подрімати.” Він вмостився у своєму

кріслі. „Запам’ятай, Учню — така людина як ти мене не надурить. Як люди

кажуть, хитрий всіх хитрунств не знає.” Він закрив очі.

„До побачення, Майстре!” мовив Учень, і закрив накривку пуделка, гримнувши при цьому нею так, що кухар знову відкрив очі. „Ноукс,” сказав

він до нього „твої знання настільки широкі що я тільки двічі наважився