Коваль із Великого Вутона

„А яке тобі діло, Майстре Кухар?” відповів він. „І чого б то раптом я мав

тобі віддавати її? Хіба вона не є моя? Вона дісталася мені, і хіба ж то

не вільно є людині тримати в себе речі, які до неї потрапляють, принаймні

на згадку?”

„Лише деякі речі. Ті, які є подарунками і які отримуємо на спомин про

щось, ті можемо тримати. Але речі іншого роду отримуємо не назавсе.

Людина не може володіти ними вічно, чи берегти як спадковий скарб. Ті

речі людині є позиченими. Тобі можливо не спадало на думку що комусь

іншому може бути потрібна ця річ. Але так воно є. Час притискає. ”

Тоді коваль стурбувався, бо він був чоловік щедрий, і пам’ятав із

вдячністю все що йому та зіронька в житті принесла. „Що ж тоді маю

робити?” запитав він. „Чи маю віддати її одному з Великих у Феєкраї? Чи

маю віднести її Королю?” І коли він запитував це вголос, надія проросла в

його серці, що в разі такого доручення у нього буде привід ще раз

відвідати Феєкрай.

„Ти можеш віддати її мені,” мовив Альф, „але тобі, можливо, буде дуже

важко то зробити. Чи прослідуєш за мною до моєї кімнати-сховку аби

покласти її назад до того самого пуделка в яке колись твій дідо поклав

її?”

„Я не знав про це,” сказав коваль.