Коваль із Великого Вутона

„Ніхто не знав про це крім мене. Лише я був тоді разом із ним.”

„Тоді я припускаю що ти знав як він прийшов сюди за зіркою, і чому він

поклав її до пуделка?”

„Він приніс її з Феєкраю: то зрозуміло без питань,” відповів Альф. „Він

залишив її тут, сподіваючись що вона перейде тобі, його єдиному внукові.

Тож він сказав мені, бо вважав що я би зміг це влаштувати. То був тато

твоєї мами. Я не знаю чи багато вона тобі про нього розповідала, якщо

взагалі мала що розповідати. Він називався Вершник, і був великим

мандрівником: він багато чого побачив і багато чого вмів робити ще до

того як став Майстром Кухарем. Але він пішов був коли тобі було ще тільки

два роки — і вони не змогли знайти йому ліпшої заміни ніж Ноукса, того

бідаку. І все ж, як ми очікували, я став Майстром вчасно. Цього року я

зроблю ще один Великий Торт: буду, наскільки мені відомо, першим Кухарем

який за своє життя зробить другий торт. Я хочу вкласти в нього зіроньку.”

„Но то добре, я тобі її віддам,” мовив коваль. Він глянув на Альфа, ніби

намагаючись прочитати його думку. „Чи знаєш ти, хто знайде її?” „Що тобі

до того, Майстре Коваль?” „Мені хотілося би знати, якщо ти знаєш це, Майстре Кухар. Можливо, мені було би легше розлучитися з річчю, яка є

настільки дорога мені. Дитина моєї доньки є ще надто маленька.”

„Можливо було би, можливо ні. Побачимо,” мовив Альф.

Жоден з них більше нічого не промовив, і вони пішли далі своєю дорогою, аж доки не вийшли з Феєкраю і нарешті повернулися до села. Тоді вони