Розділ 11 На Торжищі

– Як це невидимого? – підозріло спитав Бар-Кончалаба.

– А так, що ото поруч він може бути, а ти його не побачиш. Тільки якщо кров присне, твоя чи його, тоді тільки чудовисько і видно. А ще в нього крила є, літає воно, може згори напасти, – розповів я.

– Господи, та це ж невидимець! – аж скрикнув Бар-Кончалаба, зблід і страшенно розхвилювався. – Не бреши! Невидимця неможливо вбити!

– Та чого ж, можливо. Ми ось вбили. Точніше, Понамка. Шишку з хвоста зрізали і принесли паничам. Ті здивувалися і після цього Понамку опаничили. Стала вона братом Набокою, а я при ній слугою.

– Нічого собі! – Бар-Кончалаба сплеснув у долоні. – Жодного разу не чув, щоб чужинці таку кар’єру на Січі зробили! А як же ти тут опинився? Невже прогнівав чимось?

Довелося розповісти про те, що на Заставі сталося.

– Ось так. Ми всіх нападників перебили, а нас під підозру, – поскаржився я.

– Ну, це ще добре, що не стратили, – заспокоїв мене Бар-Кончалаба. – На Січі з цим легко.

– Та легко… – кивнув я.

– То кажеш, бандити припливали?

– Ну, схожі принаймні. Хоч і в камуфляжі, але морди нахабні, у декого татуювання, і дебелі всі, накачані. Що їм треба було на Січі?

– Не знаю, – замислився Бар-Кончалаба. – Я чув, що якісь бандити з Москви змогли домовитися з паничами, щоб побудувати на Січі злітну смугу.

– Для чого?

– Варіантів небагато: або щоб зброєю торгувати, або наркотиками. Скоріше за все, для наркоти. Літаком з Азії сюди привозять, а потім звідси переправляють до Європи. Нічийна територія, що ще треба?

– Але якщо домовилися, навіщо воювати? – спитав я, наче вперше про все це чув.

– Не знаю. Були чутки, що американці невдоволені тим, що відбувається. Вони підозрювали, що частина грошей з наркотрафіку може піти терористам…

– Чекай, американці що про цю херню, ну Січ, теж знають?

– Про Січ? Звісно знають! – Бар-Кончалаба аж розсміявся.

– І не чіпають?

– Ні. А як зачепиш?