Розділ 11 На Торжищі

– Хто розказав?

– Пан Сокіл.

– Дивно се. Коли слуга завинив, його страчують, якщо ні, тримають при службі. А тут продавати пригнали…

– Що мені розсказано було, те я і передав, – сумирно пояснив старший.

– Овшем. Але все одно дивно якось. Ти курінний слуга чи комусь служив? – панич ще раз вдарив мене носаком.

Я хотів відповісти, та тільки захрипів, бо горло так пересохло, що язик до піднебіння приклеївся.

– Чому він хрипить? Німий, чи що? – спитав панич.

– Води хоче. Зараз, – старший полив мені в рот трохи води з бурдюка. Я ковтнув жадібно, трохи промочив горлянку.

– Я пана Набоки слуга, – зміг прохрипіти.

– Набоки? Того самого? – здивувався панич. – Який звитяжив у борні з дикими?

– Того самого, – кивнув я.

– А де ж твій пан зараз?

– У башті самотності. Чекає, коли прийде до тями пан Непийпиво і розповість все, як було.

Я відповідав, а панич на мене дивився уважно.

– Відв’яжіть його, залиште тут, а рабів на продаж, – наказав нарешті.

Мені розв’язали руки, зняли ярмо. Я вже було зрадів, коли панич наказав одягти на мене ошийник. Важкий, залізний, з довгим ланцюгом, припнутим до залізного кілка, вбитого в землю.

– Лежи і аже не посягни згонзити, бо за це тут карають страшно.

– Слухаюсь, – поспіхом прохрипів я.

– Напрод! – крикнув панич і поїхав разом зі слугами та рабами.

Я лежав на землі і сил не мав підвестися. Ноги тремтіли, слабкість по всьому тілу, серце аж заходилося. Пролежав досить довго, почали пекти ноги.