Розділ 11 На Торжищі

Ми ж вирушили далі. Вже десь по обіді побачили на дорозі ворота. Просто посеред поля досить великі ворота, ціла брама. Біля неї стояли на задніх лапах ведмеді в червоних одностроях і з сокирами. Дебелі такі, на голову вищі навіть від паничів, що там казати вже про мене чи рабів. Побачивши нас, ведмеді почали ричати і погрозливо розмахувати зброєю. Загін паничів та джур, що нас охороняв, зупинився, слуги ж погнали рабів далі. Паничі почекали, поки ми доїдемо до воріт, а потім поїхали назад, до Січі. Ведмеді пропустили нас, забравши кинджали у слуг. Канчуки залишили.

Слуги погнали нас швидше, мабуть, щоб не залишити сил на спротив. Бігти доводилося на високий пагорб, і це було дуже важке завдання, бо сил вже не залишилося. Не знаю, як вибіг нагору, стало чутно гомін, який буває на велелюдному базарі, але в мене сил не було дивитися, я ледь совгав ногами. Бачив тільки ярмо і ноги раба, що був попереду. Біг, біг, біг, треба було добігти, бо це ж смішно, стільки витримати і впасти зараз.

Коли слуги зупинили коней, то всі раби і я разом з ними попадали на землю. Хекали, хапали ротами повітря. Мені паморочилося.

– Пане, ясир пригнали! – доповів комусь старший.

– А чому жаден панич не приїхав? – по голосу я одразу впізнав панича, ніхто так більше розмовляти не міг.

– Не можу знати. Мені розсказ був їхати так. Ось цидулка.

Панич почав щось бурмотіти, мабуть, читав цидулку.

– Що це там за борня була? – спитав невдоволено панич.

– З чужинцями.

– З тими, що на залізних птахах, з мушкетами?

– Ні, ті навою припливли. Борня кривава була, багато паничів і джур загинуло, але Заставу чужинці не імали і всі вабоєні були.

– То багато нашого брата загинуло?

– Багато, – старший аж зітхнув.

– Ох ти ж, Господи. То дикі, то ця напасть. Ну нічого, Січ все витримає, бо вічна вона, і з нами Ісус Кривавий, – панич чутно вдарив себе ребром долоні по лобу, перехрестився. – Так, що ви тут привезли?

Ходив панич між ярмами, роздивлявся.

– Якісь задохлики, що я за них вторгую. О, а се хто?

Мене боляче вдарила нога у чоботі. Я застогнав, але ані підніматися, ані дивитися, що відбувається, сил не було.

– Це слуга абшитований.

– Та зочив я, що не раб. А що він тут робить?

– Розсказ був продати. Нижлі чорним чаклунам.