Розділ «ЗАГАДКА ГОГОЛЯ»

— Історія є історія, — була відповідь. — Різні за змістом епохи бували в житті будь-якого народу. І потрібні різні оцінки…

Справді, потрібен конкретний підхід. Немає народів у принципі «поганих» чи «хороших», «добрих» чи «злих». Усі люди — брати. Це біблійне. Не лише в часи «темного» XIII століття, але і в нашу «освічену» епоху окремим народам чи масам людей вдавалося нав'язати ідеї про свою особливість, зверхність над іншими. Але все минає. «Не слід ототожнювати людину зі злом, яке буває в ній», — казав св. Іоанн Кронштадтський. Ці слова можна віднести і до народу.

Не можна виключати історичну пам'ять, як не можна не враховувати і сучасних реалій міжнаціональних відносин. А то що ж виходить: ми, українці, все піклуємося про те, щоб бути більш толерантними до північного сусіда, а звідти, з півночі, долинає: «Україна і Білорусія взагалі не є окремими націями…

Я вважаю, наприклад, що українська мова… це діалект російської, такий самий, припустимо, як московська вимова чи сибірський діалект… Питання має ставитися не про інтеграцію, об'єднання, а про повернення цих земель до складу Російської Федерації… Це має бути покладене в основу нашої зовнішньої політики» [Наша газета. — 1996. — 20 апреля]. Так «вважає» не рядовий громадянин, а екс-віце-спікер російської Думи М. Юр'єв. Автор цих слів, напевно, начитався добірок з українофобської книжки В. Леніна «Про походження українського сепаратизму».

Не будемо принижуватися до коментарів цих і подібних до них словесних потуг, що нерідко доносяться до нас із Москви. Закінчимо наші роздуми про панмонголізм тим, з чого почали: ми не претендуємо на істину в останній інстанції, не ставимо себе на одну дошку з істориками-дослідниками. Ми винесли на суд читачів версії. Їх не варто відкидати з порога. Їх потрібно перевірити. Як писав М. В. Гоголь, дива трапляються на світі, рідко, але трапляються.