Розділ «ЗАГАДКА ГОГОЛЯ»

У контексті нашої розмови слід ще раз наголосити, що масони в цілому були прогресивним, хоча і прихованим фактором російської історії, Вони становили фундамент «західництва», протистояли азіатчині (монгольщині) в російському житті, виступали проти кріпосництва, займалися просвітництвом, «тягли» Росію в Європу. Конституція Пестеля, грудневе повстання 1825 року ставили собі за мету відміну кріпосного права, створення унітарної республіки, або, принаймні, конституційної монархії.

Кажуть, що масони довели Росію до Жовтневої революції і здійснили її. Це неправда. Лютнева революція — так, практично є справою масонів (усі члени Тимчасового уряду були масонами). Але ця революція нічого поганого не принесла Росії. Навпаки, прибравши самодержавство (консервативний, візантійсько-монгольський елемент російського життя), Лютнева революція відкрила шлях до цивілізації і демократії. Стосовно України ця революція також була прогресивною. Саме за часів Тимчасового уряду виникла і функціонувала Українська Центральна Рада, яка повела свій народ шляхом незалежності, що згодом був перекритий «більшовицьким Мешехом».

Після «Великого Жовтня» масонство (всі ложі) було заборонено (хоча до масонів належало чимало визначних більшовиків, наприклад Дзержинський, Зінов'єв та ін.). На початку 20-х років з Петрограда за кордон відправляється два «філософських» кораблі, заповнені софіанцями, яких вислали з радянської Росії. О. М. Горький — визначний масон-софіанець, — щоправда, сам поїхав на Капрі.

ЦАР, ПТАХ-ТРІЙКА І ПРЕКРАСНА ДАМА

Престолові-отєчеству Та німоті плата…

Т. Шевченко

Я не знаю зовсім Росії…

М. Гоголь

— Тарасу Шевченку Росія вимальовувалася, перш за все, в образі «царя, цариці і царят», що втілювали страшну, бездушну силу, яка пригнічувала свій, український, та інші народи. Пояснення тут зайві для тих, хто читав «Сон», «Кавказ», «Молитву» («Царям, всесвітнім шинкарям»), «О люди! Люди-небораки!» тощо.

Візантизм, прищеплений на монгольщині, з його самодержавною пишнотою, гегемонізмом, сваволею, став ніби історичним фундаментом «російської ідеї» — офіційним, могутнім, але, на жаль, брутальним, кривавим його виявом. Поневолення самих росіян (кріпосне право, що затяглося на століття), закабаления і пригнічення інших народів, численні розправи над ними, русифікація «окраїн» і запобігання перед іноземцями («німоті плата») — все йде від царизму, приправленого азіатчиною. Звідси сповнені благородного гніву слова Шевченка — не проти російського народу, а проти царизму, який прагне виступати від імені народу і, прикриваючись його ім'ям, всіляко проголошує «народність» як складову частину російської ідеї.

Самодержавство, православ'я, народність — саме ці «три кити» російської ідеї намагався освятити своїм генієм Гоголь. І… зламався. Шевченко б'є і б'є по самодержавству, виливає весь свій сарказм, кличе Русь до сокири, пристрасно очікуючи пори, коли «царя до ката поведуть» [Можливо, саме тому Гоголь і вбачав у творах Шевченка «багато жовчі»].

Гоголю Росія з'явилася в образі трійки, що мчить скажено. З одного боку, від швидкої їзди «дух перехоплює», трійці, шарахаючись, дають дорогу інші народи і держави, а з другого… хто править трійкою і кого вона везе? І головне, куди? Ці запитання Гоголь намагався відкинути, він почав малювати в своїй уяві, в листах, у другому томі «Мертвих душ образ «Святої Русі». Але уважно вдивляючись в образ «Святої батьківщини, Гоголь дедалі чіткіше виявляв в ньому… монгольські риси. Письменник потрапив ніби в мертву зону — всі відвернулися від нього. «Східні, західні, нейтральні — всі засмутилися», — скаржиться він Бєлінському. Західні «засмутилися» тому, що втратили геніального критика кондової Росії. І це його не дуже дивувало. «Східні» і «нейтральні образилися на письменника за те, що він почав заперечувати монгольське, азійське начало у великоруській нації. Саме цей факт вражав його особливо: «… я не знаю зовсім Росії…», «прагнутиму краще роздивитися Росію… всюди зазирнути… все самому помацати».

Те страшне, темне, чого боявся, чого не хотів бачити в «Святій Русі» Гоголь, зовсім не лякало більшість російської еліти, не кажучи вже про народ. По суті, вся російська філософія другої половини XIX — початку XX століття (Соловйов, Трубецькой, Булгаков, Розанов, Бердяев) виходила з ідеї монголізму і візантизму як стрижневих моментів російської ідеї.

Прихильне ставлення до ідеї панмонголізму («джерела сили і могутності»), як це не дивно, і зараз притаманне певній частині російської інтелігенції. Взяти хоча б існуючу в літературі концепцію «корисності» панування Золотої орди. «Встановлений Божим Провидінням протекторат Золотої орди, що підкорив собі слов'янську Русь, — пише російський вчений В. Данилов, — поклав кінець боротьбі аристократичних честолюбств. Багатостолітніми стараннями позбавлених знань істориків нам нав'язували образ золотоординців як диких і злих кочових племен. Мимохідь згадувалось про їхню віротерпимість, мовляв, релігія не відігравала в їх житті певної ролі. Насправді ж соціально-духовна еліта Золотої орди спиралася на досить потужну філософію Богоцентризму… Бойові сутички між слов'янами і ординцями в прадавні часи, як і «міжнаціональна ворожнеча» сьогодні, — це мишача метушня на фоні глобальних геополітичних і підконтрольних Богу вселенських процесів. Тому ми й говоримо, що не «іго», а протекторат Золотої орди над Руссю встановлений Божим Промислом. Саме він став перешкодою переможному розповсюдженню талмудистської, демонічної зарази» [Данилов В. В. Русь ведическая в прошлом и будущем. — С. 92].

Що ж, краще О. Блока тут не скажеш: «Да, скифы мы, да, азиаты мы!..» Спочатку Росія постала перед поетом в образі Прекрасної дами. Щось схоже на гоголівську «Святу Русь»: і там, і тут — чисте, світле, ідеальне… Але, як і Гоголь, Блок раптом розгледів в образі чистої красуні… «занімілі риси монгольського обличчя». Соборна душа народу прийшла до поета у вигляді бойової подруги просто з Куликового поля.

И с туманом над Непрядвой спящей Прямо на меня

Ты сошла в одежде, свет струящей, Не спугнув коня.

И когда наутро тучей черной Двинулась орда,

Был в щите Твой лик нерукотворный Светел навсегда.

М. Гоголь побачив у соборній російській душі те ж саме — темні глибини, монгольщину. І розгубився, гарячково шукаючи відповідь на запитання «Куди ти мчиш, Русь?» Вийшовши на дорогу прозріння, письменник був збитий кіньми, що шалено мчали.