Розділ «ЗАГАДКА ГОГОЛЯ»

О. Блок спочатку не розгубився. Навіть милувався «розбійною красою» своєї «дружини-Русі»:

…Где буйно заметает вьюга До крыши утлое жилье И девушка на злого друга Под снегом точит лезвие.

Словом, у Прекрасної дами, яку поет назвав своею дружиною, почали з'являтися риси… зовсім не слов'янські.

Русь моя, жизнь моя, вместе ль нам маяться?

Чудь начудила, да меря намерила Гатей, дорог да столбов верстовых.

І О. Блок (на відміну від Гоголя!) ніби все зрозумів: потрібно сприйняти все як є і… полюбити наявну дійсність, тобто полюбити… монгольщину.

О Русь моя! Жена моя! До боли

Нам ясен долгий путь!

Наш путь — стрелой татарской

Древней воли Пронзил нам грудь.

Пусть ночь. Домчимся. Озарим кострами Степную даль.

В степном дыму блеснет святое знамя И ханской сабли сталь.

Як бачимо, Блок, на відміну від Шевченка (який органічно не сприймав царську Росію) і від Гоголя (який душею відчував, що Птах-Трійка мчить кудись не туди), був переконаний у тому, що знає шлях Росії і… сприймає його («Домчимся!»). І справді, він прийняв Жовтневу революцію, кинувся служити більшовикам. Авжеж, ми — скіфи, ми — азіати, ми не вражені хворобами Західної цивілізації, у нас головне — воля і сила. А більшовики… ой які рішучі і вольові! «Блідість думки змінив рум'янець волі». Словом, читайте статті і вірші Блока 1917–1919 років. А потім… душевний зрив. І кінець.

Смерть Блока така ж загадкова, як і Гоголя. Обидва в сорок років були зметені з дороги джаггернаутовою колісницею російської історії. Тому що, самі не бажаючи того, долю Росії пов'язували з долею біблійного Мешеха: якогось супернароду-гегемона Східної Європи.

Т. Г. Шевченко — виразник ідей Кирило-Мефодіївського товариства, — виявляється, мав рацію: справа не в гегемонії над слов'янством, не в Тувалі і Мешеху як імперських началах. Був колись Тувал — Київсько-Руська імперія, що розсипалася ще до монголів і була ними остаточно зруйнована. На зміну прийшов Мешех-царизм — Російська імперія, потім — тоталітаризм (радянська імперія зла, що простягала руку з Москви над усім слов'янським світом). Але суть справи не в них, а — в Тирасі. Він — останній син Яфета, він приходить на зміну гегемоністському началу в розвитку слов'янства. Він — уособлення вільної сім'ї слов'янських народів, Саме це ми й спостерігаємо сьогодні. Вільні слов'янські нації обирають свій, самостійний шлях. Немає політичного лідера, та він і не потрібен. А є держави: Російська Федерація, Україна, Білорусь, Польща, Чехія, Болгарія, Словакія, Словенія, Сербія, Македонія, Хорватія. Мешех і Тувал залишилися (і в Біблії — у книзі Єзекіїля — говориться, що вони залишаються). Але — як національні держави, а не як імперії. А як же в майбутньому?

КУДИ ТИ МЧИШ, РУСЬ?

И нет конца. Мелькают версты, кручи…

Останови! Идут, идут испуганные тучи,

Закат в крови!

А. Блок