Розділ «ЗАГАДКА ГОГОЛЯ»

Повстання декабристів (у більшості своїй масони) змусило царя Миколу І вдатися до репресивних заходів. У 1829 році вийшов царський антимасонський вердикт. Які ж наслідки? Про масонів вже відкрито не говорили і перестали виконувати їхні ритуали. Ложі були розпущені. О. Пушкін уже не міг привселюдно сказати: «Я був масоном у Кишинівській ложі… через яку в Росії знищили всі ложі» [Мається на увазі так зване Південноросійське товариство декабристів]. За це в 30-ті роки могли притягти до відповідальності.

Після заборони масонства в Петербурзі і Москві з'явилася мода на «гуртки» і «клуби» — аби не «ложі» чи «товариства»! Ще зі школи ви пам'ятаєте про гуртки Герцена і Станкевича, менш відомі гуртки Жуковського, Плетньова, Грановського, Сперанського. Найпоширенішим у цих гуртках було слово «товариш». І не лише в гуртках. У Пушкіна воно часто зустрічається у віршах. У Гоголя в «Тарасі Бульбі» лише в одному короткому монолозі «товариш» вживається сім разів. У світських і освічених колах тогочасного російського суспільства цей термін був ніби паролем, за яким упізнавали «своїх» — колишніх масонів.

Отже, масонство в Росії залишилося в закамуфльованому вигляді. Воно лише переросло в так зване «західництво».

Західники виступали проти «монгольщини», пережитків допетровської Русі, за європеїзацію Росії (по суті, відстоювались ідеї декабристів). М. Гоголь для західників був просто знахідкою. Він продовжував справу Радіщева, але за допомогою своїх геніальних літературних творів. Ніхто не міг так сильно таврувати кондову, немиту, кріпацьку, «кувшинно-рылую» Росію, як цей меланхолійний, дуже сміливий малорос. I Гоголь стьобав «Святую Русь» з її монгольщиною. Слов'янофіли лише кректали і чухалися, не знаючи, що сказати у відповідь. «Я вирішив зібрати все негідне, що тільки знав, і заразом над усім посміятися — ось і все походження «Ревізора», — писав він.

«Святая» чиновницька Русь, звичайно, реагувала. Незабаром Гоголь вже не міг жити в Росії, вона його нехтувала. З кінця 30-х років він багато часу проводить в Європі (там і пише «Мертві душі»). У Росії — в основному наїздами, та й то переважно в Україну.

Найближче оточення молодого Гоголя в Петербурзі і Москві в середині 30-х років — Пушкін, Жуковський, Аксаков, Щепкін, Плетньов, Погодін, трохи пізніше — Бєлінський, Волконські. Саме в цьому середовищі продовжували жити ідеї і принципи, які проповідували масони (особливо мартіністи і декабристи), — ідеї європейського просвітництва, вольності, братерства. М. Гоголь у своїх творах наводив чи не найвагоміші аргументи стосовно необхідності оновлення Роси.

В різних «гуртках» зберігалися і численні масонські ритуали. Ось один з них: перехід на другий ступінь посвячення в Шотландській ложі. Він полягав у тому, що «аспірант» (тобто, за масонською термінологією, претендент) готував і в колі своїх однодумців читав доповідь про аль-Мамуна — хрещеного батька знаменитого в минулому ордену тамплієрів (його спадкоємницею стала Шотландська ложа, дуже впливова в Росії — адже сам Петро І був тамплієром).

Як відомо, Гоголь пройшов таку масонську процедуру в присутності Жуковського, Пушкіна, Плетньова та інших «втаємничених», після чого одержав право називатися «товаришем».

ЛЕКЦІЯ ПРО СТАРОДАВНЬОГО АЛЬ-МАМУНА

Я спочатку заплутався, не знаючи належним чином Росію…

М. Гоголь

— Тут ми маємо ще раз торкнутися теми світового і російського масонства. Масонство нагадує легковажну кокетку:

чим більше старіє, тим більше намагається приховати свій вік. Насправді воно має близько 3000 років, а духовне коріння ного взагалі сягає допотопних часів. Засновником масонського руху (західного) вважається фінікієць Хірам (чи Адоні-рам) — друг біблійного царя Соломона і керівник будівництва знаменитого іудейського храму. Це він вигадав систему посвят, поділ членів організації на посвячених і профанів, увів в обіг слова «брат» (кандидати в масони — профани), «товариш» (підмайстри), «магістр», чи «майстер» (найвищі посвячені). Сам він був головою — «великим майстром».

Хірама дуже любив цар Соломон. Його, як і Соломона, шанує весь масонський світ, він став легендою. Основний знак масонів, як відомо, п'ятикутна зірка — зірка Соломона. Є так звана «сатанинська біблія», де Хірам зображується нащадком біблійного Каїна. А останній подається як син Люцифера (сатани) і Єви. Аргументація така: не міг сатана, з'явившись у вигляді змія, не спокуситися красою Єви і не пізнати її. Адаму вона вже дісталася не дівою. Так народився перший син Каїн, а другий — Авель, якого Каїн убив, був уже від Адама.

Але є ще й третій «святий» у масонів (крім Соломона і Хірама), особливо шанований у тамплієрів, тевтонців, шотландських і російських масонів. Це аль-Мамун — багдадський халіф — володар Багдадського халіфату (813–833) у час його найвищого розквіту, «…що обіймав, — як пише М. Гоголь, — на сході всю квітучу Південно-Західну Азію і замикався Індією; на заході тягнувся берегами Африки до Гібралтару». Це був іудейський філософ-левіт (служитель гори Сіону, де зберігалися залишки зруйнованого храму Соломона). Саме він заволодів величезним халіфатом. Вчення, ідеї, дух аль-Мамуна неподільно панували в Єрусалимі, вплив його імені був величезний. Коли 1118 року рицарі-хрестоносці заснували в Палестині (на місці зруйнованого храму Соломона) свій орден і назвали його орденом тамплієрів, тобто лицарів храму, то їхньою ідеологією стало вчення аль-Мамуна, «покращене» і розвинене палестинськими левітами [Тамплієр—дослівно: Templ-ario (арій храму, чи лицар храму). До речі, слово «лицар» — перекручене слово «арій». У давньоруському алфавіті буква «р» читалась як «ради», тобто «арій» — це перекручене «арцій»].

Пізніше на цьому ж місці організовується другий рицарський орден — тевтонський. Це «рідний брат» ордену тамплієрів, але його функції були вужчими і конкретнішими: здійснювати із Західної Європи «дранг нах Остен», «арієзувати» Східну Європу, витрясти монгольщину зі східних слов'ян (особливо із Західної і Південної Русі), підкорити і «цивілізувати ці землі. Ми говорили, що спершу Данило Галицький, Олександр Невський, а потім слов'яни спільно з литовцями у битві при Грюнвальді поклали край «цивілізаторській місії» тевтонців.

Але це те, що ми знаємо. А ось те, чого не знаємо: свою ідеологію і програму тевтонці, по суті, взяли у того ж таки стародавнього аль-Мамуна. Звичайно, в загальному вигляді, тому що аль-Мамун ні про монголів, ні про слов'янську Русь нічого не міг знати. Аль-Мамун у дусі «сатанинської біблй» говорив (таємно, звичайно) про продовжувачів справи Хірама (масонів) як духовних спадкоємців Каїна, тобто розвивав лівоарійське (антибожественне) вчення. І ще він закликав активно боротися проти «християнської єресі», створюючи для цього спеціальні організації бойовиків. Так виник орден ісмаїлітів. Саме його структуру, організацію, методи боротьби перейняли тамплієри і тевтонці.

В. Ємельянов пише, що масони й сьогодні шанують аль-Мамуна як чудового організатора, який розвинув і без того «сміливі й широкі» для ісламу погляди ісмаїлітів… І зараз кожний масон високих посвят пам'ятає заповіт «магістра аль-Мамуна: він дозволяв терор, дозволяв їм убивати, палити і грабувати, запевняючи, що гріха немає і що не слід боятися злочинів, хоч би які жахливі вони були: оскільки немає гріха, то й не буде ніякої кари на тому світі. Саме ним були розроблені багатоступенева організаційна структура і складні правила посвяти. Тому вищих ступенів у цьому ордені досягав мало хто, лише ті, кому рядові ісмаїліти сліпо підкорялися [Див.: Емельянов В. Десионизация. — С 98]. Однак цього було мало. Потрібні були бойовики, тому від ісмаїлітів відокремлюється особлива секта ассасінів. Назва походить від арабського слова «хашим» — трава. Суть у тому, що члени цієї секти вживали наркотичну трав'яну суміш, до якої входили індійські (так звані арійські — Ю. К) коноплі [Див.: Борисов В. М. Арабское средневековье и ислам. — М., 1968. —С, 65].

На ідейних засадах аль-Мамуна навіть створюється держава ассасінів з центром у горах Ельбрусу. Емблемою її була мертва голова.

Усе це сприйняли тевтонці. А значно пізніше ідеологічні й організаційні принципи тевтонців лягли в основу ордену «Туле» і товариства «Аненербе», жерцями й організаторами яких були Розенберг, Гітлер, Гіммлер. Ось звідки бере початок гітлерівська доктрина про те, що совість не потрібна, а потрібна лише воля, що на слов'янських землях припустима будь-яка жорстокість і відповідати за це не доведеться; ось звідки фашистські бойовики, організація СС, статутні принципи якої цілком узяті з учення аль-Мамуна і ассасінів. І, нарешті, стає зрозумілим, звідки походить «молодецьке» кавказьке «Асса!», і похмуре гітлерівське «СС, і дивізія «Мертва голова» (знищена під Прохорівкою у 1943 p.), і гора Ельбрус як «есесівський вівтар». Вслухайтесь: «Асса! СС! Ассасіни!»