Розділ «НАРОД ВІД ПЛЕМЕНІ ХРИСТА. ЕТНІЧНІ ОСНОВИ ХРИСТИЯНСТВА»

Під час будівництва перших храмів під ім'ям св. Софії важко було уникнути наслідування і навіть копіювання візантійської традиції. І не тільки візантійської, а й болгарської, переданої святими Кирилом і Мефодієм. Головний храм православної церкви в Константинополі — імені Софії, після закінчення будівництва якого його засновник Юстиніан вигукнув: «Я перевершив тебе, Соломон?», а також храм у Болгарії (де теж шанувалася св. Софія — недарма ж набагато пізніше столиця цієї країни одержала її ім'я) визначили безліч відповідних найменувань на Русі. Перший монастир, заснований ще Ольгою (X ст.), перший «державний» собор у Києві, що став митрополичим собором руського православ'я, Софійський собор у Новгороді, Софійський собор у Полоцьку». Як бачимо, св. Софія позначила добу християнізації Київської Русі.

Щодо Софійського собору в Києві, то цей архітектурний шедевр став сакральним (священним) символом України [Варто придивитися, вівтар головного храму християнської Pyсі-України «засіяний» знаками прямої і зворотної свастики, шо символізує споконвічну боротьбу світлих і темних сил]. У свідомості і підсвідомості нації укоренилися переконання, свята віра в те, що поки існує київська Софія — буде існувати і Україна. Попри все!

Чому ж саме Софія стала найбільш шанованим — «споконвічним» — образом нашого православ'я і навіть священним символом України?

Справа не у зазначеному раніше «наслідуванні» і не в самій особі християнської святої на ім'я Софія (про життя якої в Україні мало хто знає). Так, у перші роки поширення християнства в Римі були страчені сестри Віра, Надія, Любов і їхня мати, удова-християнка на ім'я Софія. Вона разом з малолітніми доньками загинула, як мучениця, але не відреклася від віри в Христа і заслужено канонізована церквою.

Але суть у тім, що київська Софія є одночасно образом Богородиці-Оранти, тобто її образ більш глибокий і масштабний. Київська Богородиця-Оранта — це сакральний образ самого Ісуса Христа [Мітра в сонцепоклонників — жіночого роду].

Свята Софія — Святий Дух, Слово-Творець, Божественна Мудрість! От які духовні глибини криються в нашій Софії-Оранті. А хіба не показово те, що нумерологічний код Мітри, Ісуса Христа, св. Софії й України однаковий і дорівнює 24, чи 6 (2 + 4)?

А що означає наш український тризуб? Це знак сили Святого Духа — інтегральний знак божественної Трійці. Сила її — у творчому Слові, у вищій Мудрості, знову ж таки у Софії. Усе це нам необхідно глибоко засвоїти і докласти максимум зусиль, щоб розкрити перед світом душу нації, її велику долю, її таїну.

Чому таїну? Тому, що Ісус Христос (а ми — народ від племені Христа і Діви Марії) на п'ятому історичному колі людської еволюції, що закінчується на зламі другого і третього тисячоліть, як Мудрість фігурує, на жаль, неявно. Це прихована сторона Божого феномена, яку затьмарили інтелект, зиск і влада грошей (усе продається і купується). Ергрегор України («духовна Україна»), позбавлений відповідної монади, багато століть не міг виявити себе, і нація опинилася ніби на узбіччі історичного шляху.

Тепер часи змінюються, і дуже швидко. Таїна України, прихована у священному, надзвичайно багатому і глибокому за змістом образі св. Софії, незабаром розкриється. Настає шосте історичне коло еволюції — ера Водолія, ера високодуховних народів, ера єднання інтелекту і духовності. Божественна мудрість — св. Софія — освятить подальший шлях людства, і настане період розкриття таїни України [На жаль, цього не бачать навіть ті автори, що пишуть про карму України. Див.: Московченко В., Поправко А. Карма України. — К., 1997].

У християнстві (особливо в православному) особистісне розуміння Софії представлено як Божественна Мудрість. Ориген описує її як щось «натхненне і живе». «У ранню добу розвитку християнства уявлення про Софію, — відзначає теолог, — зближалося з образом Христа-Логоса. Апостол Павло характеризує Ісуса поняттям жіночого роду, як «Божу силу і Божу Премудрість», а потім і як «Дух Святий» [Цит. за: Мифы народов мира. — Т. 2. — С. 465].

Характерно, що і на Русь християнство прийшло саме в образі св. Софії. Адже головні храми тут присвячувалися Софії. Та й на численних іконах присутній образ Софії-Христа, перед яким постали з молитвою Діва Марія та Іоанн Хреститель.

Ще раз підкреслюю, Ісус Христос, на відміну від Бога-Отця, уособлює собою і чоловічу, і жіночу основу, хоч він і не андрогін. Це особливо помітно в києво-руській інтерпретації Христа, де він з'являється… в образі св. Софії, тобто як Слово, що несе Божу Мудрість. Тут найбільш виразно проявляється мітраїстська основа християнства. Адже Мітра, як пише М. П. Холл, означає Сонце. Як божество він представляє жіночий принцип, і мирський всесвіт є його символом [Див.: Холл М. П. Энциклопедическое изложение… — С. 57].

«Оранта» у перекладі з грецької означає «молитовна» [Інший переклад слова «оранта» — «стіна непоборна», що символізує захисну роль Русі в історії Західної Європи]. Зверніть увагу: Богородиця-Оранта (центральний образ Софії київської) молиться так, як молилися Дажбогу праукраїнці — звертаючи долоні до сонця. Хіба це не символ єднання

нашої давньої релігії і нового віровчення, народженого в Галілеї?

Отже, шановні співвітчизники, пишаймося своєю нацією. Генетичні й духовні риси галілеян втілились у біблійному Тувалі, засновникові п'ятої арійської генерації — українців, на яких лежить велика духовна місія,