Розділ «НАРОД ВІД ПЛЕМЕНІ ХРИСТА. ЕТНІЧНІ ОСНОВИ ХРИСТИЯНСТВА»

Усі ж побентежилися та дивувалися, та й казали один до одного: «Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять?»

Біблія

Деякі вчені (Д. Прічард, В. Паїк та ін.), аналізуючи світову історію І тисячоліття до н. е., особливу увагу приділяють так званій другій хвилі кельтського руху. А справа в тім, що в цей період на українських землях жили кельти, які злилися зі скіфами-хліборобами і стали, власне кажучи, автохтонами. Саме вони були справжніми хазяями Північної Припонтиди, мали свою духовну столицю-святилище — легендарне місто Гелон, де панував культ Дажбога та інших богів, що згадуються у Велесовій книзі.

Крім скіфів-сколотів (скїфїв-кельтів)[» Сколоти — стерта етимологічна структура слова «кельти»] жили в Припонтиді і «чисті» кельти, не асимільовані з автохтонами. Вони, правда, мали інші вірування та звичаї. їхнім святилищем був протошумерський Храм — нинішня Кам'яна Могила. Тут жерці молилися іншим богам, головними серед яких були Одін (Одноокий) та Іштар (вона ж богиня шумерів) [Більш докладно про цедив.: Послание хозарам. — К., 1997].

Як вже згадувалося, перський цар Дарій, який вдерся з величезним військом до Скіфії у 522 р. до н. е., зруйнував обидва святилища — «правоарійське» (Гелон) і «лівоарійське» (протошумерський Храм). Після походу Дарія і почалася «друга хвиля виходу» кельтів з Північної Припонтиди. Скіфи-сколоти (скіфи-кельти) через землі Прикарпаття (Галичини) рушили на південь: на Балкани і далі — у Малу Азію.

А «чисті» кельти знову ж через землі Галичини рушили на північний захід Європи, дійшли до Ельби і навіть до нинішньої Англії. Чистих кельтів («germani Celtus») історики почали називати просто «germani» — «германці». Так і вийшло, що предки германців жили в Наддніпрянщині і Галичині, звідки прийшли на Ельбу і в Англію. Але нас цікавить духовний аспект цих подій. Кельти-сколоти під проводом жерців зі зруйнованого Гелона прийшли в Північну Палестину і тут, поблизу міста Скіфополь (у містечку Салюм), заснували мітраїстський храм. Він став духовним центром громади єсеїв, до якої пізніше належали батьки Діви Марії Богородиці і в якій згодом виховувалися Іоанн Хреститель та Ісус Христос.

У Біблії є таємничий персонаж — цар Салима, а при ньому жрець на ім'я Мельхиседек [Мельхиседек деякими релігійними письменниками ототожнюється із самим «містичним Ісусом Христом»], який радо прийняв Авраама, почастував його вином, «хлібом-сіллю», але одночасно зажадав від нього… десятину (частину доходів, призначену самому Богу). Де ці місця на карті? Де храм Мельхиседека? Хто він був насправді? З цих питань існують великі розбіжності в біблеїстиці. Одні дослідники тлумачать термін «Цар Салимський» як «Цар Єрусалимський». Інші схиляються до думки, що йдеться про єсейське містечко Салюм, яке знаходилось неподалік стародавнього, заснованого ще гіксами, «руського» міста Скіфополь [Див.: Библейская энциклопедия]. Але головне те, що Мельхиседек був хранителем мітраїстських містерій, принесених з далекого Гелона в Палестину.

Вже згадуваний нами філософ Менлі П. Холл пише: «Досліднику порівняльної релігії зрозуміло, що ці мітраїстські секрети, зібрані невеликою групою відданих справі філософів та містиків (так шанобливо автор називає вчених-жерців, що прийшли з Праукраїни з «другою хвилею» кельтського руху — Ю. К.), були вбрані в нові шати й у такий спосіб збережені на кілька століть під ім'ям містичного християнства (це за кілька століть до Ісуса Христа! — Ю. К.). Загальноприйнятим є припущення, що єсеї були хранителями цього знання, а також людьми, які ініціювали появу Ісуса і дали йому освіту. Якщо це так, то Ісус, без сумніву, був посвячений у тому самому храмі Мельхиседека, де за шість століть раніше посвячували Піфагора»[Холл М. П. Энциклопедическое изложение масонской, герметической, каббалистической й розенкрейцеровской символической философии. — С. 697].

Як відомо, саме Мельхиседек відіграв важливу роль у перетворенні Аврама в Авраама — його відході від «халдейської пітьми і наближенні до мітраїстського єдинобожжя [Див.: Канигін Ю. М. Віхи священної історії. — С. 190–193].

ПЕРШІ УРУСИ

Она была женой богатого уруса…

Старинная песня

У Біблії часто згадується про великого віщуна Валаама. Персонаж начебто негативний. Він «полюбив нагороду несправедливості», як говорить про нього апостол Петро. У посланні Іуди (Таддея) сказано: «Горе їй, бо пішли вони дорогою Каїновою, і попали в оману Валаамової заплати, і загинули в бунті…» [Іуд. 1.11]. Поведінка Валаама ніби підтверджує приказку: «Кого не можна купити за гроші, того можна купити за великі

гроші. Ще в часи Мойсея цар моавітський Валак підкупив Валаама, який зажив слави великого мага, і попросив його проклясти ізраїльтян, що вдерлися до Палестини. Але замість прокльонів Валаам, натхненний Богом, став благословляти войовничих прибульців на чолі з Мойсеєм. Однак пізніше він, підкуплений великими дарунками, почав завдавати шкоди євреям, навертаючи їх зі шляху віри в бога Яхве в «поганство» (тобто посвячуючи їх у свою віру зорепоклонників).

Валаам — значна біблійна постать. Незважаючи на те, що великий віщун критикується авторами Книги Книг, його дуже вшановують в Росії я Україні. Особливо приязно до нього ставиться Руська православна церква. Валаамові присвячений один з найбільших духовних центрів православ'я — Спасо-Преображенський (Валаамський) монастир, розташований на острові в Ладожському озері.

Що ж це за персонаж? Безперечно одне, він — іноземець. Ім'я Валаам у перекладі з давньоєврейської означає «не належний народу моєму». Відомо також, що їноплемінний пророк походив з «якоїсь язичницької землі на схід від Палестини» [Мифы народов мира — ТІ.—С. 210]. І земля ця називалася Мадіамською, чи Мідією [Див.: Библейская энциклопедия. — С. 105]. Саме з Мідії в Праукраїну прийшли сармати (третій син Яфета Мадай). Вони є безпосередніми предками слов'ян. І Північне Причорномор'я у І—VI століттях частіше називалося Сарматією, ніж Скіфією.

У давнину Мідія (до підкорення персами) була унікальною країною — основним центром зерванізму (зорепоклонства), або країною магів. Зерваністи (маги) поклонялися «Ранковому світилу [В слов'янському перекладі Біблії «Ранкове світило» подано як «Ранкова зірка»], яким була Венера. Але під впливом арійського мітраїзму місце Венери заступило Сонце. В результаті складних духовних і політичних процесів, аналізувати які ми тут не будемо, — згадаємо лише про полонення ізраїльської еліти і ліквідацію елітних верств населення Мідії жорстоким царем Навуходоносором, — виникла «магія другої хвилі». Її жерці вважалися служителями великого Бога — творця зірок, у т. ч. головної зірки — «Ранкового, світила», яким виступало Сонце. Мовою санскриту «ранкове світило» означає «урус». Тому жерців — магів другої хвилі — називали ще урусами. Але ж сарматів-зерваністів, що прийшли в Припонтиду, також називали урусами. Це вони принесли на наші землі ідею слов'янських богів-близнюків — Білобога (бога добра) і Чорнобога (бога зла), які були аналогами зороастризьких Мазди й Арімана. Що характерно, пізніше зерваністи-уруси, не відмовляючись від своєї магії, визнали також Ісуса Христа своїм Богом, прийшли до нього і перші назвали його «Ранковим світилом» («урусом»).

В Росії й Україні сліди релігії зерваністів-християн збереглися до нашого часу. «Ісус — це типовий, яскравий, талановитий маг — зорепоклонник, зерваніст, астро-спейсор», — говорять про нього сучасні зорепоклонники-уруси. І ще: «Ми, зерваністи, справжні християни, і брат наш — Ісус Христос» [Див.: Сэй С. Звездопоклонники. — Алчевск, 1994. —С. 10].

Отож, Валаам був першим урусом. За 1400 років до народження Христа він прийшов у Палестину і пророкував прибуття сюди синів Яфета з півночі, у результаті чого тут повинні народитися новий Месія і нове велике Вчення. Він конкретизував пророцтво Ноя про входження Яфета в намети Симові: «Які, Якове, гарні намети твої, місця перебування твойого, Ізраїлю!», — вигукнув Валаам. І далі: «Я бачу його (Месію — Ю. К.), та не тепер, дивлюся на нього, та він не близький! [Числ. XXIV. 5, 17].

А згадаймо відомий біблійний епізод з магами-пастухами, що явилися у Віфлеєм на уклін до новонародженого Ісуса (улюблений сюжет великих художників Відродження). Це ті ж уруси з Мідії — шанувальники «Ранкового світила». Вони першими визнали в Ісусові Боголюдину і зробили все, щоб вберегти Його від царя Ірода, який влаштував побиття немовлят. Вони і назвали Христа «Урусом» — «Ранковим світилом». Згодом урус став однією з варіацій назви «рус», «русич».