Розділ «НАРОД ВІД ПЛЕМЕНІ ХРИСТА. ЕТНІЧНІ ОСНОВИ ХРИСТИЯНСТВА»

Христос не был похож на еврея. У него, как и у матери, были удивительно голубые глаза, и он удивительно был похож на свою мать.

Ф. Фаррар

Почну з банально парадоксального, здавалося б, факту: у Західній Україні існує повір'я, що Ісус Христос був… галичанином.

Уявіть собі, що це не так уже й далеко від істини… Ні в Біблії, ні в іншому серйозному джерелі Діву Марію, Ісуса Христа ніколи не називали євреями. «Ісус галілеянин», чи просто «Галілеянин» — от як фігурує він у Новому Завіті. А пригадайте наведений євангелістом Іоанном діалог: «Пилат увійшов у преторій, і покликав Ісуса, і до Нього сказав: «Чи ти Цар Іудейський?» Ісус відповів; «Моє Царство не із світу цього!»[Іоанн. XVIII. 33].

Та й зовнішністю Ісус не був схожий на єврея — це встановлено. У XX столітті дослідникам вдалося шляхом фотографування знаменитої Туринської плащаниці створити найточніший портрет Ісуса Христа (він широко публікувався). Темно-русяве волосся, брови і рідка борідка — темні, Очі світлі, в них не побачиш застиглої, типово іудейської світової скорботи. Ніс невеликий, прямий, правильний. Чітко окреслений шляхетний рот. Саме таким він зображений і на багатьох неонах в українських храмах. Тільки маються на увазі храми не головні, а ті, в оздобленні яких більше проглядається глибинна традиція, а не «синодальний канон [У цьому переконаєтеся, обійшовши церкви в Києві: Миколи Притиска, Іоанна Богослова, Макаріївську та ін. Хоча ні в Біблії, ні в богословських працях, канонізованих церквою, ніде не описано зовнішності Христа, його рис. (Ю. К.)].

Про те, що Христос не єврейського походження, що він душею був з аріями, свідчить і його східне паломництво. 18 років Ісус перебував на Сході, в Індії, Тибеті, де тривало його мітраїстське виховання. Церковники, піклуючись про «чистоту віри», ретельно вичистили «східний колорит із Біблії. Лише в апокрифах східна епопея Христа залишилася. На рубежі ХІХ-ХХ століть на Заході з'явилися неспростовані відомості про перебування Ісуса Христа на Сході. Особливого галасу наробила публікація російського офіцера Нотовича, який знайшов в індійських храмах відповідні документи.

А ось зовсім недавнє свідчення фахівця в галузі символічної філософії Менлі П. Холла: «Відомо, що ранньохристиянські записи існують в Тибеті, а ченці буддійських монастирів на Цейлоні все ще зберігають свідчення про те, що Ісус відвідував їх»[Холл М. П. Энциклопедическое изложение масонской, герметической, каббалистической и розенкрейцеровской символической философии. — СПб., 1994.— С 694].

Потрібно зважати і на той факт, що повернувся Христос після східної подорожі не кудись, а саме в Галілею, де знайшов найбільшу підтримку. Тут він прочитав свої основні проповіді й здійснив основні чудеса. Із Галілеї Ісус ходив до Єрусалима, саме тут він з'явився перед апостолами після воскресіння з мертвих.

Церковні ієрархи, особливо католицькі, «національне питання» не вважають суттєвим. На їх думку, оскільки Христос з'явився в Ізраїлі, то він єврей. А Діві Марії вони навіть приписали родовід від самого царя Давида. Але це не відповідає істині. [Діва Марія народилася у 19 році до н. е. від батьків-галілеяи Якима і Анни у Віфлеємі. Вмерла у 48 році н. е. в Ефесі. Ісус Христос народився у 5-році до н. е. (біблійна дата Його народження неточна) від Діви Марії і Святого Духа в Назареті. Розп'ятий у 30 році н. е. у Єрусалимі Названим батьком Його був старий єврей Йосип Пантер (28-е коліно роду царя Давида) (див.: Библия. — Брюссель, 1989. — С. 2265, 2271). У Біблії сказано: «А Яків породив Йосипа, мужа Марії, що з неї родився Ісус, званий Христос»' (Mт. 1.16)]

Насправді ж, це досить гостра проблема, що має безпосередній вихід на расову політику. Як відомо, походженням Icyса Христа серйозно цікавилися німецькі етнологи, починаючи ще з І. Гаммера. У цьому напрямі активно працював вже цитований нами духовний батько німецьких расистів X. Чемберлен. У процесі своїх досліджень, які охоплювали і наш край, він постійно натикався на арійсько-галілейське походження Ісуса. Це давало йому підстави з усією рішучістю заявляти, що Месія і Його соратники не мали жодної краплі єврейської крові. Однак профашистська орієнтація вченого не дозволяла йому бути відвертим до кінця і визнати, що плем'я Христа генетично і духовно пов'язане із галілеянами, предки яких — північнопонтійські кельти — прийшли в III столітті до н. е. із Прикарпаття через Балкани в Палестину.

До них у Північній Палестині вже багато століть жили нащадки гіксів, скіфів, троянців, сарматів, що приходили сюди з Припонтиди ще раніше. Тут багато міст і селищ з «руськими» назвами (Скіфополь, Рама), та й назва ріки Йордан запозичена в однієї з річок Дніпровського басейну. Фактично Палестина являла собою клаптеву ковдру. Головними тут були три провінції: Іудея, Самарія і Галілея. Вони мали статус автономних національних одиниць (між ними іноді навіть спалахувала національна ворожнеча), хоча політично це була єдина ізраїльська держава. Причому галілеяни настільки не вписувалися в Ізраїль, що цар Соломон віддає їх (20 міст землі Галілейської) Хіраму — язичницькому царю Тиру. Але і Хіраму ці міста не сподобались — не вписувалися вони в поганську Фінікію, бо життя в них відрізнялося високою духовністю [Див.: Библейская энциклопедия. — С. 750. Тут, до речі, можна було б звинуватити західних істориків у підтасуванні фактів. Вони твердять, що Галілею заснували галли, що прийшли з Західної Європи в. часи римських завоювань. Біблія ж говорить, що Галілея вже існувала в часи Соломона, тобто 900 років до н. е. Вона формувалася ще в троянські часи і підживлювали її ті ж «етнічні соки», що й Трою, а саме: галли — кельти — скіфи—сармати, що рухалися з Північної Припонтиди. У галіленському — зовсім специфічному для Палестини — духовному середовищі і дозрівали передумови народження Вчителя. Звичайно, перші архаїчні галли не ті галілеяни, з яких походив Христос, його найближче оточення. Минуло як-не-як багато часу. Але духовне начало багато в чому збереглося і передалося у спадок]. І це цілком закономірно. Адже Галілея славилася своїми знаменитими друїдами — великими жерцями і великими провидцями. Ще й досі галілейські (друїдські) гороскопи, пророцтва дуже поціновуються не тільки на Сході, а й в Європі.

Існує версія, що духовність і вчення придніпровського Гелона (містичної столиці — святилища скіфів-сколотів, про яку пише Геродот) і всього Трипілля були передані палестинським єсеям (громаді, до якої належали батьки Пресвятої Богородиці і в якій виховувався Ісус Христос). Галілея спочатку була ніби діаспорою Галичини і Борисфенії.

Ця обставина, до речі, і ускладнила становище Ісуса Хряста в Ізраїлі, особливо в Єрусалимі: його вважали іноплемінником і навіть расове неповноцінним. Коли «чистокровні євреї кричали Пилатові: «Розіпни його!», ними якоюсь мірою рухало почуття патріотизму (ти ба, іноплемінник оголошує себе царем іудеїв!). А заступається за Христа дружина Пилата — галілеянка.

Гітлерівські ідеологи могли б цю обставину взяти на озброєння: гоніння на євреїв і католицьку церкву (остання започатковується апостолом Павлом — єдиним євреєм серед апостолів) могли освячуватися ім'ям самого Ісуса Христа, який потерпав від іудеїв. Але… У цьому «але» криється суть. Хто такі галілеяни? Гітлерівські «фахівці» кожного разу виявляли, що це східне відгалуження галлів (кельтів), які генетично пов'язані з племенами Північної Припонтиди. Тобто доєврейське населення Палестини становили нащадки гіксів і сколотів, що ходили в Єгипет через Палестину. Виявляється, ось куди сягає коріння народу, який дав світу божественну (в буквальному значенні) Особистість і цілий сонм святих. Це з одного боку. А з другого, ці ж галілеяни в середині І століття н. е. пішли на північ. Адже відомо, що після галілейського повстання у 66 році н. е. римляни вирішили стерти навіть пам'ять про непокірних назареїв і галілеян. Вони перейменували галілейські топоніми і самий етнос, давши йому ім'я, похідне від тодішнього римського імператора Тиберія: тиверці, Тувал. Вигнані зі своєї батьківщини, галілеяни (тиверці, Тувал) мігрували, як вже згадувалося, у Малу Азію (в основному в етнічно близьку їм Каппадокію), а звідти на ріки Дністер, Буг, Дніпро. Тут, асимілювавшись з аборигенами (нащадками кельтів і кіммерійців), вони створили Тиверію — об'єднання племен, що входило до антського союзу слов'ян. Тиверія позначена на старих мапах Подніпров'я.

За біблійною етнологією, чисельність і питома вага зайшлих у корінному населенні країни можуть бути невеликими, а проте достатніми для домінуючого впливу на весь етнос та його історію. Тиверці були меншиною на землях Північної Припонтиди. Але їхній духовний вплив визначив склад усього племінного союзу. І після розпаду антського (праслов’янського) об'єднання тиверці створили етнічну основу для формування Галичини, що стала українським сакралом.

Отже, Галичина (знову ж від Галілеї) стала сакралом (духовним коренем) Київської Русі, потім України. Усе це з німецькою педантичністю, хоча й у секретному режимі, дослідили і знали аналітики товариства «Аненербе».

Гітлерівські ідеологи потрапили в ситуацію типу: «і хочеться, і колеться». Звичайно ж, дуже заманливо було підкріпити расистські, особливо антиєврейські, ідеї фактами, які свідчили про «непричетність» до цієї нації християнського Бога. Але тоді довелося б розкривати генетичні корені Ісуса і Діви Марії. А вони (корені), як виявляється, південноросійські, українські, тобто слов'янські. Нацисти вважали всю цю людність «архаїчною», неошляхетченою німецьким духом, кельтами, та й ще гунами.

Думається, що саме з цих причин німці виділяли галичан з загальної маси росіян, українців і білорусів. Хоча й кидається в око якесь подвійне ставлення імперської влади до галичан. То вони зближалися з ними (ще б пак! Адже це ж плем'я від Ісуса, Діви Марії та їхніх апостолів!), то віддалялися і влаштовували гоніння на їхніх лідерів. Згадаємо хоча б долю С. Бандери.

Цим, напевно, зумовлений і особливий інтерес окультних антропологів до галичан (серед останніх широко практикувалися виміри черепа, вивчення форми вух, носа тощо). До речі, відсутність вушних мочок (чи їхня нерозвиненість) у генетичних галичан і палестинських галілеян (свідчення спорідненості цих народів) на великому експериментальному матеріалі показали саме німці[Лівоарійська традиція вважає наявність довгих «висячих» мочок ознакою шляхетності. Тому в Атлантиці, південноамериканських країнах, у деяких народів Африки (з лівоарійським впливом) був культ патологічного подовження вух].

Врешті-решт фашистські ідеологи змушені були відсунути на задній план Ісуса Христа і Діву Марію, відкинути Євангелія і взяти за основу своєї расистської доктрини лівоарійську хроніку «Ура-Лінда», про яку мова попереду.