Розділ «НАРОД ВІД ПЛЕМЕНІ ХРИСТА. ЕТНІЧНІ ОСНОВИ ХРИСТИЯНСТВА»

Але нам, українцям, особливо галичанам, нащадкам трипільських аріїв, треба пам'ятати і пишатися тим, що наші предки дали найбільш відому історії Особистість: Боголюдину, Ісуса Христа!

Тим більше, що це визначило потаємну суть нашого народу — його сакрал, його історичну долю!

Як же потрібно не поважати себе, яким потрібно бути байдужим до долі власного народу, щоб цей факт дотепер не зробити надбанням кожного українця. Тут великі претензії до наших вчених. Куди вони дивляться? Чому це залишається таємницею, захованою від нас і від усього світу на догоду німецьким доктринерам?!

Пояснюють іноді так: Христос — Син Бога, Абсолюту. Тому Він належить усьому людству. Добре, припустимо, хоча Христос — Боголюдина, яка з'явилася на світ у певному етнічному середовищі. Але ж Діва Марія, Богородиця — споконвічно людська істота чистої галілейської крові… Вона і становить у більш строгому розумінні наш національний сакрал. Тому і виходить, що наші пращури мають безпосереднє відношення до епохальних подій, а український народ перебуває у центрі священної історії.

Євангелія й інші християнські джерела однозначно визначають приналежність Ісуса Христа до галілейського народу. А от… Антихриста, що повинен з'явитися в наш світ «наприкінці часів», християнські письменники одностайно відносять до іудейського народу. Наприклад, в опублікованій недавно колективній праці ієромонахів Почаївської лаври сказано: «Святі отці: Іриней (Проти єресей, кн. 5, гл. ЗО), Іполит (Сказання про Христа й Антихриста), а також Іларій, Амвросій, Ієронім і Августин відзначають, що Антихрист буде іудейського роду, з коліна Данова»[Антихрист: материализация мистики в измерении времени. — Свято-Успенская Почаевская лавра, 1998. — С. 9].

ПРИКАРПАТТЯ: ІСТОРИЧНА БАТЬКІВЩИНА ГАЛІЛЕЯН

Це місце, де розгадуються всі загадки. Тут зв'язок між сьогоденням і майбутнім.

Ф. Герберт

В літературі міцно утвердилася баєчка, що галлами римляни називали західних кельтів за їх «півнячий» характер (див. «Записки про галльську війну» Юлія Цезаря, що так і не зумів скорити цей волелюбний народ). Насправді ж «галли» — корінна назва кельтів Північної Припонтиди — пішла від містичного міста Гелон — духовного центру праслов'ян, зруйнованого персами в 521 році до н. е. Знаходилося воно у Наддніпрянщині. Існує й інша версія: «галли» — грецька назва кельтів.

Галльські племена (а їх було чимало — Цезар лише в Західній Галлії нарахував їх близько 50) з території Західної України (Галичини) у І тисячолітті до н. е. рухалися в Західну Європу і на Балкани. Ці «корінні галичани» привели сюди корів, білих (арійських) волів, принесли «східних птахів» (курей), житла типу українських хат-мазанок, полотняні штани, сорочки тощо. Залишили масу пам'яток, і яких пам'яток! Міста Галич (у Прикарпатті), Галац (у Румунії), Калиш, Гальштадт, Галичина, Галіція, Галлія (приблизно територія нинішніх Франції і Північної Італії).

Група галльських (галичанських) племен перейшла через Геллеспонт (протока Дарданелли) у Малу Азію і, осівши уздовж ріки Галіє, заснувала державу Галатію [Галатія—у давнину країна в центральній частині Малої Азії. Назва пішла від імені галатів-кельтів] (саме до цих галатів згодом звертався апостол Павло з посланням).

Частина галатів (галичан) пішла далі в Північну Палестину й оселилася біля озера Генісарет. Так утворилася Галілея — країна Діви Марії, Ісуса Христа і всіх Його апостолів, батьківщина великого християнського Вчення, що стало світовою релігією. «Хвилі» галльського руху докочувалися до Європи, Палестини із земель Праукраїни. Особливо великою була друга хвиля. «Галли-кельти, вдруге вийшовши із серця Сколотії (території України — Ю. К.), після знищення Гелона рушили на захід, оволоділи землями аж до Лаби (Ельби — Ю.К.), завоювали південь Європи»[Паїк В. Корінь безсмертної України. — С. 179].

Усе це широко відомі і незаперечні факти (лише у нас вони маловідомі!). Про них оповідають багато давніх істориків (Лівій, Страбон, Пліній, Йордан, Прокопій та ін.).

І не тільки давні. Відомий англійський історик і етнограф XIX століття Д. Прічард також доводив, що галли почали своє розселення з нашої Галичини (осьде їхня прабатьківщина!) і їхня мова близька праукраїнській. Він обстоював погляд, що галли-кельти були «родичами» скіфів-сколотів (корінного населення Праукраїни в І тисячолітті до н. е.) [Див.: Priсhard О. Eastern origin of the Celtic nation. — London, 1857].

Важливо подолати в суспільній свідомості першу історичну «неточність», що галли і кельти — не одне й те саме і що вони буцімто не мають жодного відношення до української Галичини.

Німецькі автори, використовуючи твердження Страбона, що галли з Карпат — це чисті кельти, назвали їх германцями (латинський термін «germani» означає «чисті»). А нинішню Галичину включили до німецької Бастарнії. І вони вважають, що це цілком закономірно, адже її населяли «чисті», тобто германці! У цей німецький кунштюк повірив, на жаль, і М. Грушевський, що називав жителів давньої Галичини німцями.

Потребує виправлення і друга «неточність»: галілеяни, мовби, це ті ж іудеї і їх не можна виділяти в окремий народ. Хоча іншу область Палестини — Самарію — виділяли, а от Галілею всіляко намагалися» «злити» з Іудеєю.

Є дивне за точністю й інформаційною змістовністю пророцтво Ісаї: «Перша пора злегковажила край Завулонів та край Нефталимів [Земля Галілейська за жеребом дісталася родам Завулона і Нефталима], — а остання прославить дорогу приморську, другий бік Йордану, округу поганів. Народ, який у темряві ходить, Світло велике побачить, і над тими, хто сидить у краю тіні смерти, світло засяє над ними!»[Іс. VIII. 23-ІХ. 1].

Як бачимо, біблійний пророк підкреслює, що Галілея не була у пошані в іудеїв, оскільки була «поганською», жила «у темряві», І це не дивно, адже мітраїзм прибульців з півночі не міг вписатися в «істинну», з погляду іудаїстів, релігію. Також зверніть увагу, вище йдеться про приморський шлях (смугу уздовж Середземного моря, по якій йшли народи з півночі). Усе це благословляється пророком, що передбачає велич землі Галілейської, на якій засяє «світло велике», тобто християнське Вчення.

ГАЛІЛЕЯ — КАППАДОКІЯ — УКРАЇНА: ДУХОВНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ