Розділ «НАРОД ВІД ПЛЕМЕНІ ХРИСТА. ЕТНІЧНІ ОСНОВИ ХРИСТИЯНСТВА»

На користь висунутої версії розглянемо ще один аргумент. У Новому Завіті, як вважають учені-біблеїсти, дуже сильними є «антиєврейські мотиви». Саме це є головною причиною того, чому іудеї визнають священною книгою лише Старий Завіт.

У Євангелії від Луки вина за розп'яття Ісуса покладається не на фарисеїв, а на народ. Не ієрархи іудаїзму, а юрба вимагала його розп'яття: «Кров його лежить на нас і наших нащадках!» Більше того, автор Євангелія називає весь єврейський народ «рід зміїний [Лк. ІІІ. 7].

Звичайно, національний (расовий) фактор відіграв свою роль у трагічному суді над Боголюдиною. Як можна, не будучи іудеєм, називати себе «царем Ізраїлю»!

Щоб пом'якшити «євангельський расизм», деякі фахівці намагаються довести, що вищезазначені наголоси розставили вже пізніші політики, виходячи зі своїх кон'юнктурних міркувань. Чимало здивована релігієзнавець І. Свінцицька тим, що в Євангелії від Луки, більш далекому від іудейського переказу, слова «рід зміїний» відносяться до всього єврейського народу. Редактори цього Євангелія, відмежовуючись від іудейства, навіть Іоанна Хрестителя прагнуть протиставити іудейському народу» [Свинцицкая И. С. Запрещенные евангелия. — С. 21]. Але, за такою логікою, виходить, що не можна ганьбити жоден народ, а тільки експлуататорські класи.

Та ні ж, буває, що і народом (масами) оволодіває диявольська ідея. Треба лише розрізняти, як пише Іоанн Кронштадтський, народ і те зло, яке в ньому тимчасово оселяється. Євреї, німці, росіяни — великі народи. Але в певні часи ними оволодівали сатанинські ідеї (христовбивство, фашизм, комунізм). Ніхто від сатанізму не застрахований.

Взагалі існує величезна ранньохристиянська література антиіудейської спрямованості. І справа не в «пізніших вставках», а в тім, що вона (Євангелія) готувалася єсеями-галілеянами, які перебували з євреями в антагонізмі.

Нарешті, слід враховувати і те, що у І столітті н. е. в Палестині точилася запекла боротьба між християнами-назареями (секта єсеїв) та іудео-християнами (секта ебіонітів). Ебіоніти — суто іудейська секта — вважали Ісуса не Сином Божим, а рабом Божим, тобто звичайною людиною, народженою в єврейській родині (євреєм!), на яку лише у віці 30 років (під час водохрещення) «зійшов Дух Божий». Тобто Ісус — це лише пророк-чудотворець. Протистояння було таким серйозним, що навіть в «іудейській війні» секти єсеїв і ебіонітів поводилися по-різному. Читаючи Йосипа Флавія, мимоволі думаєш, що насправді це була не іудейська, а галілейська війна проти Риму, у всякому разі центр повстання знаходився у Галілеї.

А точніше, це була духовна війна молодого християнства проти деградованого римського язичництва. У Флавія є вражаючі сцени мужності і стійкості християн-єсеїв під час катувань, коли їх змушували відректися від своєї «сонячної» віри. Грецьке ім'я «Христос», тобто «Рятівник», ебіоніти відкидали і залишали тільки єврейське «Ісус», «Ієшуа» (Ієшуа — з єврейської означає раб). «Війна з римлянами, — пише історик-очевидець, — показала справжню силу їхніх (єсеїв — Ю. К.) думок і переконань. їх пригвинчували і розтягували, тіло їхнє палили і роздроблювали; на них випробовували всі знаряддя катувань, щоб змусити їх зганьбити Законодавця або їсти недозволену їжу. Але їх нічим не можна було схилити ні до одного, ні до другого. Вони непохитно витримували тортури, не промовивши слова, не проливши жодної сльози. Посміхаючись під час катувань, глузуючи з катів, вони легко віддавали свої душі, будучи впевненими у тому, що знову набудуть їх у майбутньому»[Флавий И. Иудейская война. — СПб., 1900. — С. 152–153].

ХРИСТОС І МІТРА

Митра — персонаж, связанный с идеей договора, а также выступающий как бог Солнца. Мифы народов мира

Поступове заповнення території Малої Азії (її західної частини), зокрема Палестини яфетичними народами з Північного Причорномор'я стимулювало проникнення сюди арійсько-мітраїстської релігії (Дажбогової віри). В процесі поєднання останньої з іудаїзмом виникло нове велике Вчення Христове. Безпідставно заперечувати вплив іудаїзму на формування християнства. Адже, повернувшись зі Сходу у свої «палестини», Христос аж ніяк не відкинув учення Мойсея, а синтезував його з мітраїстським світоглядом. Суть християнства полягає в об'єднанні, злитті іудаїзму в його Мойсеевому викладі з сонячною вірою Агарті і Рами. Іншими словами, Ісус Христос — це єдність арійського і семітського духу. Його вчення стало наслідком входження причорноморського Яфета в «намети Симові».

Хоча і мітраїстський колорит у проповідях і Вченні Ісуса Христа незаперечний. Його відзначають, як ми вже переконалися, багато дослідників, пояснюючи це «ходінням» Христа на Схід. Але можна інтерпретувати «східний елемент» християнства, особливо раннього, інакше, а саме: цей елемент

принесений у Палестину (до єсеїв) з Північного Причорномор'я, куди. У свою чергу, був занесений індоаріями, Менлі П. Холл пише: «Ісус здобув виховання й освіту в єсеїв і пізніше був ініційований у їх найбільш глибокі містерії… Роки життя, про які нічого не відомо, він, певна річ, провів, ознайомлюючись з таємничими вченнями, пізніше переданими світу… Він прилучився до християнізації, возз'єднавши себе в такий спосіб зі своїм духовним джерелом» [Холл М. П. Энциклопедическое изложение масонской, герметической, каббалистической и розенкрейцеровской символической философии. — С. 699].

Сонячний Мітра (праукраїнський Дажбог) став носієм Вчення, що осяяло весь Західний світ. І ми не повинні забувати, що наші далекі предки — волхви і чарівники — століттями плекали основи цього Вчення в себе в Гелоні та інших святилищах на берегах Дніпра, Дністра, Дунаю.

Найбільш потаємне і особливе в християнстві, що відрізняє його від іудаїзму, — Діва Марія, Богородиця (жіноча основа творення сущого); Свята Трійця (триєдиний Бог); Водохрещення; св. Софія (Святий Дух, що живить Мудре Слово, Божественна мудрість); Христос як уособлення сонячної енергії і хліба насущного; «пряма» свастика (символ еволюції). Повторюсь, але ще раз наголошу: усе це ніяк не могло народитися в іудейському духовному та етнічному середовищі, бо воно йому суперечить.

Щоб упевнитися в цьому, варто нагадати у що трансформували сонячного Мїтру ліві арійці-шумери, які принесли образ цього божества в Месопотамію — прабатьківщину семітських племен. За Геродотом, Мітра (Дажбог) перетворився у вавилонську Мілітту, ассирійську Венеру, яким непристойно вклонялися як жіночій першооснові зародження. Вражаючі своєю цинічністю, розбещеністю, гуртовим гріхом вавилонські містерії, пов'язані з Міліттою, потім перекочували до Риму. Все це широко відомо з літератури.

СОФІЯ — БОГОРОДИЦЯ — OPAHTA: СВЯЩЕННИЙ ОБРАЗ БАТЬКІВЩИНИ

Похотелося Вольге много мудрости… Из былин Киевского цикла

Думаю, що не помилюсь, якщо скажу, що символом таїни України, її священним образом виступає св. Софія [Софія (грец.) — «мудрість».

Десятинну церкву, побудовану раніше раніше Софійського собору, скоріше можна назвати «палацовою», хоча перші роки вона і виконувала роль митрополії]. Саме вона найбільш повно відбиває сутність українського етносу, його менталітет, душу, його духовну іпостась.