TextBook — Так точно. Він голова колгоспу, а я голова сільради.
— Проїжджайте...
— Стой, стойї Куда? — замахав узбек і, схопивши Гнатовото жеребця за вудила, осадив назад.
— Гіде узяв? — поплескав він смаглявою рукою по блискучих крщах нового сідла. — Яке твоє, зііаєш-понімаєш, діло?
— Самогон давал, седло брал. А? Какой такой хитрый. А? Военнні имущество назад забирай. Приказ такой знаешь? А? Скидай седло...
Гнат побачив, що діло повертається погано, вдарив шпорами кони, але узбек тримав за уздечку і знову осадив коня. Вишкіривши зуби, зірвав з плеча карабін:
— Слазь.
Гнат, плутаючись у полах шинелі, скочив з коня.
— Шагом марш. Командир говорить будешь...
— Я ж голова сільради... Із Троянівки... Ось документи...
— Какой такой. Седло воєнний, лошадь воєнний. Якши, яман — клади в карман. А? — прицмокував язиком узбек.
«Доїздилася, бортова довбня», — лаявся Оксен.
У крайньому ворі блукало з десяток засідланих коней.
«Ось навіщо сідлечко знадобилося, — полютішав Оксен. — Драпкоманда доганяє фронт».
В холодку на Шинелях спали бійці. З хати, облизуючись після онідацку вийшов капітан.
— Що трапилося? — запитав він, заклавши великий палець за портупею.
— Лошадь воєнний, куда едут — неизвестно, — виступив наперед узбек і кивнув головою на затриманих.
— Хто такі? — насупившись, тоном військової людини, яка призвичаєна до покори нижніх чинів, запитав капітан.
— А ви хто? — зацікавився Оксен, граючи веселими очима.
— Капітан Гребєшков.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вир» автора Тютюнник Григорій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „III“ на сторінці 5. Приємного читання.