Розділ «III»

Оксен ховає ключі до кишені.

— Є ще дві бодні липового меду, кіш яєць і двадцять літрів рижієвої олії. На жнива приготовлено.

— Ходім у контору, напишеш розписку. В кабінеті Оксейа, як надворі, — все порозкидано, шафи порозкривані, під ногами валяються папери. Килимок, яким так любив хизуватися Оксен перед іншими головами колгоспів, зіжмаканий і облитий чорнилом. Зайшовши у кабінет, Оксен за своєю десятилітньою звичкою зняв шапку, повісив на цвяшок і, пригладивши рукою чорне, закучерявлене спереду волосся, сів за стіл. Зараз же його охопило ділове почуття, яке охоплювало його завжди в цьому кабінеті, за цим столом, де йому не раз доводилося вирішувати важливі питання колгоспного життя. Він навіть за тою ж самою звичкою. і керований тим же самим діловим почуттям сягнув рукою в шухляду, щоб витягти блокнот-щоденник, але відсмикнув її назад і криво посміхнувся: пригадав, для чого прийшов, і лице його зробилося суворим.

— От що, дядьку Григоре, сіялки, борони, рала, весь реманент бережіть. Найкраще — розберіть його на частини і заховайте. Зерно, що в коморах, роздайте людям.

— Аз посівфондом як?

— Бережіть десь там у куточку. Інші продукти: сало, смалець, яйця, мед, сіль — закопайте у землю, — і кришка. Щоб тільки ви один знали, де воно. Зрозуміло? Відступатимуть наші бійці, скажіть — просив ролова... — Оксен на хвильку замовк, одвернувся до вікна, — щоб стаєнь, корівників, свинарників не палили. Ну, як бомба або снаряд попаде, то тоді вже хай... Що ж зробиш... Тепер ще. Кидаю я тут свою сім'ю...

Григір встав, зняв з лисої голови заячу шапку:

— Забрав би ти її з собою.

— Коли ж вона не хоче. — Оксен опустив очі, між бровами лягла зморшка. —Цілу ніч вмовляв: затялася, хоч вогнем печи: ти, каже, в армію підеш, а я між чужими людьми з двома дітьми що буду робити? Так що залишається вона тут. Дуже я вас, дядьку Григоре, проситиму: наглядайте за нею. Без мужичих рук — хата валиться.

— Об цім ділі не клопочись.

— Ну, оце і все. І ключі візьміть собі назад. В дорозі мені і голка важка буде.

Старим був завгосп і комірник Григір Тетеря! Відтоді, як заснувався колгосп, на цій посаді працював і тому, коли знову взяв ключі до рук і вони задзвонили в його пальцях, схилив на кожух сиву свою голову і подумав: «А хто його знає, може, й доживу до того, що засіки відкрию на нове зерно» — і поклав ключі у полотняну кишеню.

Вийшли на ганок. Оксен махнув рукою: рушай.

Заскрипіли підводи, заревла худоба. Дівчата, плачучи в рукава, погнали її з двору.

— Люди! — закричав Оксен і зняв шапку. Вітер рвав його чуб, оголюючи залисини. — Хліб вам роздадуть, так що голодні сидіти не будете. Прийде німець — стійте один за всіх і всі за одного. Може, я кого зо-бидив або не так сказав, то простіть. — Поклонився на всі боки, надів шапку, поцілував жінку, дітей і, прогримівши чобітьми по сходах, побіг наздоганяти підводи.

Олена догнала його, вчепилася за рукав:

— Як же я буду одна з дітьми, Оксеночку? Він поцілував її у мокре обличчя, притримуючи рукою шапку, погнав за підводами.

Гнат прогарцював прощальне коло по двору, зупинився у воротях, зняв карабін і вистрелив п'ять разів у повітря.

— Ждіть з перемогою! — крикнув він і оперіщив жеребця нагаєм. Той виніс його на шлях і полетів, рвучи копитами землю.

— І в кого воно отаке вдалося, баламутне? — гомоніли між собою баби.