Розділ «XXI»

Йонька прокинувся, ще чорти й навкулачки не билися. Шваркотів люлькою на всю хату, зазираючи то під піч, то під лаву і пильно чогось шукаючи. Крізь маленьке віконце цідилася охряна мла літнього світанку. На вузенькій шибці циганською сергою примеркав місяць. Побіля хати бичачим диханням куривсд. туманець.

— Не дасть і поспати дітям з дороги, — гнівно шепотіла Уляна, починаючи свою поранку біля печі.

— А ти не гарчи! Готов он харчі — поїдемо сіно косити на Шсочкове.

— Свят, свят... Що тобі приманжурилося?

— А те, що доки в в хаті чотири косарі, то треба їм роботу дати. Зимою корова хмизу не їсть. Де брусок?

— Який брусок?

— Ну, мантачка...

— А кат тебе знає, де ти все діваєш. Мниться мені, що в сінях в кутку бачила.

Йонька почовгав у сіни і став там порядкувати по-своєму: вигнав надвір квочку з курчатами і прищикнув одного дверима так, що воно запищало, як на-віжене.

— Яке панське! — лаяв його Йонька, всідаючись під хатою клепати коси.

«Трень, трень, трень!» — попливло городами і не вгавало над сонною Ташанню, ніби там запрацювала чиясь весела кузня.

У Гавриловому дворі — ніякого руху. Віконця позавішувані, роса на стежці не збита, видно, ніхто нею не проходив, сплять. «Хропуть... Уже он скоро сонце в загривок припече, а вони сни видивляються. Такі нахазяйнують чортів пляшку!» — лаявся Йонька, плескаючи молотком по косі.

Уже він і коси помантачив, уже й попробував, чи добре косять, уже дві люльки викурив, а в хаті й не думали прокидатися. Тоді він ускочив у хатину, як із пожежі:

— Ти йтимеш сьогодні корову доїти чи ні? Уже он пастухи гонять пасти.

Уляна а дійницею в руках, запнута білою хусткою, пішла .до хліва і здивувалася, не побачивши Тимка. «Оце лихо. Де ж він загулявся? Іти косити, а його нема. Не дай бог, Йосип кинеться, галасу наробить на все подвір'я».

Тільки вона присіла доїти корову, як двері тихо відкрилися і в хлів зайшов зарошений по коліна Тимко.

— Це ви, мамо?

— Наші вже повставали?

— Сплять іще. Де-бо ти, синку, ходиш, де ти бродиш? Хіба ж ти не бачиш, що батько й так огнем ди-ха, так ти ще й дратуєш? О горе, горе, — причитувала Уляна, цвікаючи коров'ячим молоком по дійниці. — А перед Федотом — звинись. Він тобі старший брат і в чині он якому. Командир. Людьми командує. А ти на нього руку піднімаєш, позорищ нас перед усім селом.