Розділ «IV»

Павільйон був поставлений на стовпах в морі. Під ним билась об каміння й шуміла дрібна хвиля. До павільйону з тераси був перекинутий місток.

Огрядна Бородавкіна побігла через місток, наче молоденька панна, але зачепилась черевиком за зашкалибину в дошці й трохи не впала. Христина побігла слідком за нею, повернулась до усіх і зробила на містку кільки легеньких менуетів. Дошки під її ногами задвигтіли й зарипіли.

- Ой, будь ласка, не танцюйте, бо ще завалите павільйон, і ми шубовснемо гуртом в море, - криконув Селаброс.

- Нічого-те! скупаємось в одежі усі заразом. Вийде дуже оригінальна чудасія! а я люблю усе оригінальне, усяку чудасію, - сказала Христина.

- Ой, як тут гарно! Під нами шумить море. Над нами шугають чайки. От де моя стихія! - лепетала Бородавкіна, неначе й забулась, що діти сидять на дачі голодні й босі.

- Чом же ви не співаєте, коли чуєте, що під вами шумить море? - спитав Комашко.

- То й заспіваю! - гукнула Бородавкіна й почала співати пісню.

Компанія сипнула на поміст. В павільйоні стояв один довгий стіл. Усі кинулись до стола. Бородавкіна побігла до того місця, де сиділи кавалери, й сіла поруч з Селабросом та залізнодорожними урядовцями.

Саня сіла попліч з Мурашковою аж на другому кінці стола, їм, очевидячки, не сподобалась компанія Бородавкіної та залізнодорожних панків. Вони обидві розмовляли стиха проміж себе. Обід, одначе, був веселий. Розмова була така голосна, що через неї не було навіть чути, як шуміло море під мостом, і, мабуть, через те Бородавкіна перестала співати.

- А що ж, паничі! Ви обіцяли дамам вина, а я його чомусь не примічаю на столі, - сказала Бородавкіна. Один жвавий урядовець покликав служника.

- Є в вас токайське? - спитав він.

- Нема, - сказав слуга.

- Шкода, - обізвалась Бородавкіна. - То давайте, яке маєте, та хутчій, зараз-таки, бо я пить хочу.

Принесли пляшки вина. Бородавкіна й Христина поналивали собі повні стакани й пили трохи не нахильці. Од вина усі зараз повеселішали. На помості піднявся галас, ніби ґвалт. Бородавкіна затягла пісні.

- Їй же богу, неначе циганка! - шепотіла Саня до Мурашкової. - Тільки дати б їй в руку арфу, то мали б обід з московськими циганками.

- Мосьє Селаброс! Я хочу мороженого! - сказала кокетно Бородавкіна.

- Зараз буде! - промовив Селаброс і звелів слузі принести мороженого.

Бородавкіна набрала мороженого трохи не повну тарілку й напхала його за обидві щоки, запиваючи вином: вона теребила з жадобою, наче животина.

- А що, пане Аристиде! чи ваше пак серце спокійне? Правда, неспокійне! - теревенила Бородавкіна, чепляючись до Селаброса. - Он гляньте, які красуні сидять проти нас на тому кінці столу.

- Бачу, бачу! знаю, що й коло мене сидять красуні, - сказав Аристид комплімент Бородавкіній.