Розділ «IV»

Бородавкін знехотя підвівся, хапнув сіртук і подибав слідком за жінкою. Жінка одійшла далеченько од берестів і махала до його рукою. Бідний Бородавкін насилу волік ноги: він ішов, неначе віл на заріз.

- Попався бідний брат! - сказала Христина Степанівна. - Достанеться оце йому на бублики.

Мотрона Титівна Бородавкіна була дочка одеського міщанина, підофіцера. Бородавкін, ще бувши студентом, вподобав її й оженився з нею за її красу, за її чудовий голос. Трошки ідеаліст в молоді літа, він задумав не допустить, щоб часом така перлина, як Мотрона Титівна, не впала в багно й не запагубила себе навіки. Він витяг з багна ту перлину й оженився з нею. За вдачу її він тогді й не думав, і гадки не мав.

- Де ти бродиш, де ти волочишся, волоцюго, п'янице? Ти знаєш, що ми на дачі вже тиждень їмо хліб за позичені гроші! Діти ходять босоніж. Ти швендяєш, гуляєш, а я сиджу над морем в міщанській хаті й пропадаю з нудьги.

Бородавкін стояв і тільки очима кліпав, неначе винний школяр, що несподівано попався в руки вчителеві на гарячому вчинку.

- Я за тобою ганялась скрізь: була і в Бендерах, і в Тирасполі; була і в Кишиневі, - лайливо говорила Бородавкіна.

- Чого ж ти ганялась? Чи ти вдуріла, чи знавісніла? -обізвався Бородавкін.

- Я не здуріла, а от ти, то давно знавіснів. Хіба я оце вперше ганяюсь за тобою по містах? Хіба ж я не раз вже ловила тебе з бендерськими офіцерами в трактирі? А жалування де? Давай сюди гроші! - крикнула Бородавкіна.

- Мотрунцю, серце! не кричи, бо онде люде сидять і почують! Жалування вже нема. Ось зосталось десять карбованців. На, візьми, - сказав Бородавкін і подав гроші жінці.

- А решта де? Чим же ми будемо виплачувати за житло? чим же будемо харчуватись? - репетувала Бородавкіна і совалась до чоловіка з кулаками. - Де ти подівав гроші?

- Пропив та в карти програв, - спокійно одказав Бородавкін.

- Пропив… Чом ти дома не сидиш та все десь волочишся з п'яницями, граєш в карти? - присікалась до його Бородавкіна.

- Ото веселість з тобою сидіти та слухать, як ти гризеш мені голову! їдь додому, бо тебе отут вб'ю! - крикнув Бородавкін несамовито, і в його сірі очі блиснули, як у вовка.

- Не вб'єш! Я закричу на всю пельку! Я нароблю скандалу! - репетувала Бородавкіна.

Бородавкін знав, що вона може це вчинити, і замовк.

Христина догадалась, що вони завелись і за що вийшла між ними колотнеча, прибігла до їх і насилу розвела їх і заспокоїла Бородавкіна. Вона знала, що Бородавкіна любить пограти в карти й побавитись незгірше свого чоловіка, любить кокетувать з мужчинами, зараз взяла її за руку, повела під берести й посадила за карти нібито на місце Бородавкіна.

Бородавкіна сіла за карти на зеленій траві, вгамувалась і забула і за дітей, і за сварку з чоловіком, забула навіть, за чим прийшла на Малий Фонтан. Вона сама програвала чимало грошей в карти. Бородавкін з горя пішов тим часом гуляти понад морем і думав, як би то втекти з Малого Фонтану так, щоб жінка його не вгляділа. Він боявся, як смерті, нудьги з жінкою на дачі на Великому Фонтані й був ладен утекти од неї хоч за Чорне море. Одначе жінка його, граючи в карти, не зводила з його очей, кмітила за ним і була напоготові кожної хвилини погнатись слідком за ним навздогінці.

Бородавкіна переграла одну-другу партію, нічого не виграла, а програла чимало: її взяла за серце нудьга й злість, і потягло до гурту, до веселої молодої компанії, що гуляла понад морем. Тягло її й до гарного Селаброса… Вона страх як любила гарних паничів. Бородавкіна кинула програні гроші й швиденько побігла до компанії вже веселенька та добренька.

- Чого це ви сидите мовчки, неначе школярі в школі? Паничі понасуплювались, напиндючились, не розважають дам, - защебетала вона дрібно. - Давайте лишень заспіваємо хором. Ой море, море! як гляну на тебе, то зараз співати хочеться. Я, бачте, зросла над самим морем. Було вночі чую, як під нашими вікнами стугонить і шумить море, то й не втерплю та й співаю, лежачи в постелі, аж мама моя було гримає на мене. От і тепереньки під нами шумить море, над нами чайки кигичуть. Ой, яка поезія!

Бородавкіна почала співати. Вона співала дуже добре. Її високий дужий сопрано розливався трелями поміж скелями і йшов далеко понад морем. Рибалки попіднімали голови й виглядали з-за скель, махаючи раз у раз удлищами.