Розділ «ЯВА ПЕРША»

Анна. Я?

Настя. Чоловiка маєш доброго, тихого, роботящого, що трохи не молиться до тебе.

Анна (зiтхає). Та що то з того!

Настя (тихiше). Ага, ти про те, що дiтей не маєш. Не бiйся, бог ласкав, будуть iще.

Анна (махає рукою). Ей, я не проте!

Настя. А про що ж? Чого тобi ще треба? Що брати тебе на посагу скривдили? Тьфу! Наплюй ти на їх посаг! Тм твоя кривда боком вилiзе.

Анна (кидається мов ужалена). Йой, кумо! Та хiба я про посаг? I пощо ви менi згадуєте моїх братiв? Адже знаєте, що вони мої найтяжчi вороги.

Настя. Знаю, небого, знаю! Наслухалась я про твоє керваве дiвування.

Анна (живо). Що? Про моє дiвування? Що ви про нього знаєте?

Настя (добродушно). Все знаю, небого моя, все знаю. Як тебе брати побивали, за наймичку мали, мiж людей не пускали i вкiнцi за наймита замуж випхали, ще й на посагу покривдили. Ой, та чи тiлько те!..

Анна. Як то? Ще й бiльше щось знаєте?

Настя (смiється). Та ти, кумо, мене не бiйся! Кажу тобi, що знаю все, хоч то вiд нас не близька сторона, аж у другiм повiтi, а братiв твоїх я й на очi не бачила.

Анна. А вiдки ж ви все те знаєте?

Настя (смiється). Через сороки-ворони, любонько! Були вже такi люди, що менi доповiли. Навiть би-сь нiколи не вгадала,хто.

Анна. Певне-сте, десь якусь мою посестру на ярмарку бачили?

Настя. Ой, кумонько! Чи то я так на тих ярмарках часто буваю! Нi, таки до моєї хати сама звiстка прийшла, та й то не коли, а вчора.

Анна. Ну, то я вже нiяк не вгадаю, хто то мiг бути. Парубки i дiвчата (встають вiд їди). Спасибiг вам, тiтко Анно, i вам, тiтко Насте, за вечерю!

1 парубок. Господи тобi слава, що ся душа напхала! Настя (б'є його стиркою). Iди, iди ти, негосподарська дитино!

Дiвчата. Ну, пора нам додому, а то позамiтає дорогу, то не докопаємося вулицею.

2 парубок. Не бiйтеся, мої ластiвочки! Нас тут хлопцiв досить, кождий по двi вас на плечi вiзьме та й додому занесе.