Розділ «ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ»

В сучасному положенні визвольні рухи мусять трактувати питання виникнення війни як фактор від них незалежний, фактор, який лежить поза засягом їхніх можливостей і впливу, трудний до певного передбачення і обчислення. Тут треба підкреслити, що це стосується тільки до виникнення війни, до її початку, а не до її розвитку і висліду, якщо вона вже почнеться.

Далі стоїть питання, яку вартість може мати війна між СССР і західніми державами для визвольних змагань поневолених Москвою народів. Його розгляд треба розділити на дві частини: перше— це значення самої воєнної ситуації для визвольної боротьби; друге — що принесли б противники СССР поневоленим народам, яку мету відносно цих народів мала б їхня війна.

Війна між СССР та іншими державами напевно принесла б українському народові нові великі жертви в людях і, правдоподібно, теж великі спустошення країни. Не зважаючи на це, таку війну радо зустріли б не тільки активні борці-революціонери, а й цілий народ, якщо б вона давала якість вигляди на знищення большевицького поневолення і здобуття національно-державної незалежности. Жертви і всебічні втрати, що їх поносить Україна в большевицькій неволі, загально є значно більші і гірші, ніж були б наслідком війни.

Беручи до уваги цю обставину, виникнення війни між; СССР і західнім бльоком уважаємо побажаним, з уваги на корисні шанси, які. вона принесла б визвольній справі. Наведемо важливіші моменти, що складаються на наше твердження.

Війна зрушила б застоялу міжнародню ситуацію, дуже несприятливу для визвольних змагань поневолених народів. В міжнародніх взаєминах інерція і страх перед більшими змінами відо-грають поважну ролю. Зокрема в теперішньому положенні пасивна постава й поступливість західніх держав супроти большевицької єкспансивности є спричинені бажанням уникати зударів з СССР та страхом перед війною. З вибухом війни ці мотиви відпали б, те що перед тим стримувало, стане поштовхом до ініціятиви й енергійної дії противників СССР. Хоч теперішній міжнародній уклад не відповідає інтересам і бажанням Заходу, Захід усе таки боїться великого зрушення, щоб не стало ще гірше. Зокрема він боїться війни з уваги на великі жертви. Таким чином опір проти великих міжнародніх зрушень, зокрема ж таких, які розвивалися б з вибуховою силою, йде з різних сторін, теж і від держав незадоволених сучасним положенням. Тому зрушення існуючого стану є дуже трудною справою і вимагає великих сил. Війна зробила б це відразу.

Під час війни визвольна боротьба поневолених народів набуде більшого значення в оцінці противників СССР, відповідно до її властивої ваги. Не зважаючи на те, що у світовій війні по обидвох боках діють мільйонові армії та відбуваються величезні баталії, революційні акції і сили можуть відогравати важливу ролю, значно більшу, ніж нормальні фронтові армії, якщо міряти відношення їх діючих сил. Пропорційно малі повстансько-партизанські відділи можуть зв'язувати і знищувати великі армії у ворожому запіллі. Тим більше значення для розвитку війни мають національні революційні рухи, які впарі з повстанською, збройною боротьбою розгортають різні форми революційної акції і своєю дією розстроюють і в корені розкладають велику частину ворожої сили. Історія другої світової війни, а опісля льокальні війні у Східній і Південно-Східній Азії показують велике, часто вирішальне значення революційних рухів. Можна сподіватися, що цей досвід не буде в майбутньому так знехтований противниками СССР, як це було в минулій війні.

Вслід за цим революційна боротьба може легше знайти союзників і підтримку. Правда, для справжнього союзу не вистачає боротьба проти спільного ворога, треба теж спільної мети, чи хоч би узгіднення в позитивних цілях з боку договірних сторін. Але коли цього немає, є ще можлива тимчасова й обмежена взаємодопомога на підставі погодження тактичних цілей обидвох сторін. Війна з СССР напевно не буде ні легкою, ні короткотривалою. Тож можна сподіватися, що в час війни противники СССР, незалежно від своїх політичних плянів на майбутнє, не дозволять собі на таке неприязне чи легковажне ставлення до українського революційно-визвольного руху, як це має місце тепер. Коли не можемо рахувати на справжніх союзників, то, принайменше, можна одержати зброю та інший технічний виряд, потрібний до боротьби, від ворогів спільного ворога. Але не можна виключати теж кращої можливости, що з розвитком війни у західньому бльоці визріє таке політичне наставлення, яке дасть спільну плятформу для протисовєтської війни третіх держав та для національно-визвольних революцій, а через те прийде до координації всіх проти-большевицьких фронтів одним стратегічним пляном.

За найважливіші користі з війни для національно-визвольних змагань треба уважати ті обставини, які облегшують власну боротьбу поневолених Москвою народів. Передусім те, що війна зв'язує головну увагу і сили большевиків зовнішніми фронтами та унеможливлює їм сконцентрувати свою енерґію проти революційно-визвольних сил. Зокрема у застосуванні масового терору і репресій, які є засобом большевицького володіння, війна накидає вужчі межі, ніж мирний час. Під цим оглядом большевицька система має цілком протилежне становище, ніж держави, що зберігають якісь правні норми. У тих державах воєнний час виправдує, а то й вимагає більшого обмеження громадянських прав та гострішого трактування виконности обов'язків і норм, диктованих воєнними обставинами. Тому в державах з справжнім правопорядком внутрішня система під час війни є значно твердша, ніж у мирний час. А большевицький режим засадничо не респектуе жодних прав і свобід громадянина, не підчиняється жодним правним нормам, хоч сам їх встановляє. Він трактує всі ділянки і всі справи внутрішнього життя опанованих ним країн цілком довільно, підпорядковуючи всіх і все своїм бажанням, своєму розумінню доцільности. Большевизм не потребує жодних виправдань для свого безправ'я, насильства, тотального терору і визиску, застосовує їх однаково як під час війни, так і під час миру. Властиво ціла внутрішня система під большевиками є перманетною воєнною системою. Але війна з іншими державами примушує большевицький режим більше рахуватися з народом та з такими наслідками свого поступування, які шкодять його воєнним діям, підривають мілітарний потенціял.

Війна примушує режим покликати до армії великі маси людей, і він не може їх втримати під такою щільною індивідуальною контролею, як під час миру. Зокрема під час воєнних операцій і рухів військ політично-поліційна контроля вояцтва значно послаблюється. Психологічне наставлення загалу вояцтва у війні, особливо на фронті, робить його здатнішим і готовішим до протилежної дії та боротьби, ніж у нормальних підсовєтських умовах. Розвиток війни створює чимало ситуацій сприятливих для того, щоб вояцтво, замість захищати зненавиджений режим і систему, повернуло свою зброю проти них. Власне ця зброя, яка під час війни дістається в руки великої маси вояцтва, може бути великою небезпекою для большевиків, вона може стати зброєю проти-большевицької визвольної революції.

Це були б ті обставини, створені воєнною ситуацією, які сприяють революційно-визвольній боротьбі, дають кращі можливості ширше розгорнути її та вести з поважним, успішним ефектом.

З'ясовані тут обставини, які виникли б наслідком воєнної ситуації, мають для національно-визвольних змагань настільки значення, наскільки їх використовує народ і його революційна сила для повного розгорнення власної визвольної боротьби. Без відповідного використання воєнної ситуації і без власної революційно-визвольної боротьби сама війна не принесла б нам визволення від московсько-комуністичного імперіялізму.

Але в нашому політичному житті зустрічаємо й інші концепції, зокрема такі, які всі визвольні сподівання перекладають на війну, мовляв, воєнна перемога західніх держав над СССР автоматично принесе Україні національне визволення. Щоб у цьому питанні мати ясність, треба насамперед з'ясувати політику західніх держав. Нас мусить цікавити не лиш сама війна, а теж пляни західніх держав у питанні майбутнього ладу на теренах розгромленого війною СССР.

Виразної офіціяльної відповіді на це питання ще не маємо, але політика західніх держав показує їхнє основне наставлення, як у справі конфлікту з СССР, так і в справі визвольних проблем поневолених Москвою народів. На цій підставі можна робити висновки відносно плянів західнього бльоку на випадок війни, бо ж ті пляни не можуть багато розходитися з. теперішнім наставленням. Війна, якою буде великий збройний зудар західнього бльоку з бльоком большевицьким, мусить мати не тільки мілітарну, а теж політичну й психологічну, послідовну підготовку під час миру.

Як знаємо, основне й переважаюче над іншими концепціями наставлення в західніх державах іде по лінії мінімальних змін на підбольшевицькйх теренах. У програму західнього бльоку входять такі завдання: усунути комуністичний режим і його систему, завести демократичний лад та привернути самостійність тим державам, які мали її до другої світової війни. Натомість національне визволення інших народів, поневолених Москвою ще перед другою світовою війною, та створення на теренах неросійських народів, окупованих Москвою, самостійних національних держав — не мають позитивної розв'язки в концепції Заходу. Основною тенденцією Заходу є тільки боротьба з комунізмом, з виразним і послідовним намаганням уникати питання російського імперіялізму, чим сприяється відтворенню колишньої російської імперії.

Мотиви такого наставлення Заходу є теж пов'язані з питанням війни. Поперше, західні держави не хочуть порушувати иайвразливіших для Росії питань, що ними є національні проблеми, щоб не загострювати відносин із СССР. Це випливає з бажання уникнути війни. Подруге, якщо до війни таки прийде, то вони хочуть здобути собі прихильність частини російського народу тим, що виступлять з програмою знищення тільки комунізму, не нарушу-ючи цілости теперішньої московської імперії. На Заході домінує переконання, що таким способом у москалях можна мати союзників проти режиму, а концепція розвалу імперії на національні держави помогла б, мовляв, большевикам змобілізувати ввесь по-тенціял російського народу на оборону своєї імперії.

Досвід з нашої дванадцятилітньої закордонної акції показує, що наші переконування політичних кіл Заходу про нереальність і недоцільність ставити на російський народ не дали, як бачимо, поважніших наслідків. Крім певної кількости політиків, які розуміють і заступають наше становище, керівні й відповідальні політичні чинники в більшості послідовно тримаються погляду, що російську імперію треба залишити ненарушеною, «здемократи-зувавши» її самим усуненням комунізму. Треба враховувати, що така тенденція буде генеральною лінією західнього бльоку теж у час війни.

Розвиток воєнних подій навряд чи змінить такі проросійські погляди. Навіть тоді, коли не буде жодних проявів протирежимних акцій москалів, речники цієї тактики не схочуть зректися своїх поглядів. Зрештою, така тактика розрахована не тільки на активну протирежимну боротьбу російського народу. На думку її речників, уже саме демобілізування запалу російського народу у війні проти Заходу та моральне підкошення успішности больше-вицької воєнної пропаганди дадуть поважну користь. А під тим оглядом важко ствердити, наскільки дана політика має фактичний вплив і наслідки на другому боці фронту. Тому політична лінія війни, підготовка в довоєнний період і виразно застосована на початку війни, буде, правдоподібно, втримана і в дальшому розвитку війни. Про це подбають ті чинники, які мають вирішальний вплив на визначення політичної лінії. Причиняться до того чимало теж і російські еміграційні сили, які, не зважаючи на свої внутрішні розходження, на відтинку зовнішньо-політичному діють одно-згідно, намагаючись вплинути на Захід, щоб він виступав тільки проти комунізму, не нарушуючи цілком російської імперії.

Під час війни згадані сили різними засобами будуть намагатися викликати враження, що тільки така політична лінія єдиноправильна, що тільки вона дає великі користі воєнним зусиллям Заходу. Знаємо з досвіду другої світової війни (Власовщина) та з сучасного російського підроблювання «протибольшевицької революційної дії» НТС,[40] що москалі і в таких справах виявляються досконалими фальшівниками і сьогодні мають в американців не менші успіхи, ніж колись у Гітлера. Треба враховувати і те, що большевики будуть підсувати такі спрепаровані факти і відомості, які даватимуть поживу й арґументи московській акції на захист імперії. Ці відомості змірятимуть до того, щоб втримати відповідну, проросійську, лінію воєнної політики Заходу. Большевикам оплатиться малим коштом викликати у ворожому таборі дезорієнтацію у засадничій справі.

На внутрішньому фронті головною небезпекою для большевиків є національно-визвольна революція поневолених народів, а не російські антикомуністичні настрої. За воєнної ситуації совєтський режим застосує до москалів тактику невтралізування їх протирежимних настроїв з допомогою різних обіцянок та пом'ягшення комуністичної системи. Тож, якщо йде про задоволення російських імперіялістичних настроїв і бажань, то большевики мають у цьому безконкуренційну першість, усякі загравання їх противників на тій струні тільки скріплять їхні позиції. Для Москви найважливіше те, щоб убити клина між національно-визвольні сили поневолених народів і воєнні дії західнього бльоку. Бо з'єднання визвольних сил поневолених народів і воєнних сил вільних західніх держав у політичному й оперативному відношенні, припечатало б загладу большевизму і розгром російської імперії.

Чим пояснюється ця, з нашого погляду, безглузда політична концепція західнього бльоку? її спричинює багато різнородних факторів, але в нашому розгляді другорядні й тимчасові причини можна поминути, бо вони з часом можуть бути усунені. До них можна, напр., зарахувати недостатню поінформованість відповідальних західніх політиків про протибольшевицькі сили і настрої, їх неправильне розуміння проблем і можливостей поневолених Москвою народів, або тенденційні російські й проросійські впливи в урядових кабінетах західніх держав. Такі фактори можуть мати, на протязі певного часу, навіть велике значення, але дійсність і розвиток подій, а теж акція національних протимосковських сил, паралізують і обмежують їхній вплив. Нас цікавлять насамперед такі фактори, які мають коріння в самих основах політики і стратегії західніх держав, а через те діють глибоко й довготривало. І до цих факторів слід зарахувати наступні засади західньої політики: