Розділ «СТАЛІНІЗМ ХРУЩОВА У ВНУТРІШНІЙ ПОЛІТИЦІ»

Третя з черги стаття про незмінність московсько-большевицького «сталінізму», себто економічної експлуатації населення, була надрукована, за підписом Ст. Бандери, в тижневику «Шлях Перемоги», Мюнхен, рік III, чч. 21/117 — 23/119, за травень-червень 1956 р. Передруковано її разом із попередньою статтею «Хрущов продовжує імперіялістичний курс» (під спільною назвою «Політика Москви незмінна») в збірці статтей «Большевизм і визвольна боротьба», Бібліотека Українського Підпільника, ч. 5, вид 34 ОУН; 1957 р., стор. 350–368.

Характеристичною ціхою цілої большевицької тоталітарної системи і політики е безоглядне підпорядкування всіх ділянок життя одному плянові: закріпленню комунізму й російського імперія-лізму коштом усіх поневолених ним народів та все дальшій його експансії. Оскільки в нічому не міняються імперіялістичні цілі большевицької зовнішньої й національної політики, то й нема чого дошукуватися засадничих змін у настанові внутрішньої політики, — яка служить здійснюванні тих же цілей. Але при незмінності цілевої настанови все таки можуть бути різні темпи й різні напруги в практичній дії. В цьому відношенні найпевніші показники щодо загальних большевицьких політичних плянів можна знайти в аналізі сучасної внутрішньої політики Кремля.

XX з'їзд КПСС ствердив незмінність большевицької економічної політики, яка ставить ціле господарство на послуги імперіялі-стичної експансії, зокрема на непомірне збільшування мілітарного потенціялу СССР, а не дбає про піднесення життєвого рівня населення. Правда у головних заявах на тому з'їзді було багато мови про добробут в СССР і про його піднесення, але конкретні директиви господарської політики вказують на протилежні наміри.

Хрущов підкреслив, що «КПСС проявляла і проявляє постійну турботу про переважне зростання важної промисловости». Отже не гармонійний, урівноважений розвиток усіх галузей народнього господарства, тільки переважний зріст важкої промисловости ці-хує большевицьку економічну політику. На словах трактується важку промисловість як «основу розвитку всіх галузей соціяльної економіки, зміцнення обороноздатности батьківщини, поліпшення добробуту народу». Та на ділі для большевиків вирішальним е значення важкої промисловости у піднесенні мілітарного потенціялу, а про поліпшення добробуту народу говориться тільки для пропаґанди й декорації. За даними Хрущова промислове виробництво СССР збільшилось на 26 років, від 1929 до 1955 р., зі 100 на 2049 відсотків, тобто понад 20-кратно. Натомість він навіть не пробував зіставляти циферних даних щодо зросту забезпечення населення хоч би найважливішими продуктами споживання за той самий період. Бо ж відомо, що під багатьома оглядами недостатки і злидні населення СССР стали б ще більші, ніж до 1929 р.

Якщо б большевики розбудовували важку промисловість для створення основи розвитку всіх галузей економіки, тоді вони дбали б про піднесення цих інших галузей до рівня досягненого вже важкою промисловістю, принаймні етапами і якоюсь мірою. Тим часом правилом їхнього господарського плянування стало послідовне форсування важкої промисловости в парі з таким же послідовним упослідженням виробництва продуктів широкого споживання. Так було за ввесь час володіння Сталіна і цей самий курс проводить Хрущов з непослабленою впертістю. Коли Маленков бодай заповідав деяку зміну в користь населення (розбудову легкої й споживчої промисловости для кращого постачання предметів народнього споживання), то одним з головних гасел хрущовського курсу, висуненого з перехопленням влади й ствердженого XX з'їздом КПСС, став саме поворот до ленінсько-сталінського форсування важкої промисловости.

Хрущов сам признає, що «рівень виробництва у нас покищо недостатній для забезпечення заможного життя всіх членів суспільства, що в країні ще багато недоліків і неорганізованости в господарському і культурному будівництві».

Але одночасно він робить з того висновок протилежний до господарських рацій і потреб населення. З кпинами він каже таке: «Знайшлися «мудреці", які почали протиставити легку промисловість важкій індустрії, запевняючи, що переважний розвиток важкої індустрії необхідний був лише на ранніх ступенях совєт-ської економіки, а тепер нам залишилося тільки форсувати розвиток легкої промисловости».

Дотична резолюція XX з'їзду КПСС стверджує становище Хрущова наступною постановою: «Комуністична партія вважає безумовно необхідним і далі забезпечувати випереджаюче зростання важкої промисловости, насамперед чорної і кольорової металюргії, вугільної і нафтової промисловости, енерґетики, машинобудування, виробництва хемічних продуктів і будівельних матеріялів». В цій самій резолюції далі читаємо таке знаменне ствердження: «Разом з тим з'їзд уважає, що досягнутий тепер рівень суспільного виробництва дозволяє швидкими темпами розвивати продукцію не тільки засобів виробництва, але й предметів народнього споживання».

Це вже чистий глум над народом. Офіційно стверджується, що вже існує достаточна промислова база для належного розвитку виробництва предметів споживання, стверджується, що воно далеко відстає і не задовольняє потреб населення, рівночасно постановляється продовжувати цей самий курс форсування важкої індустрії коштом дальшого упослідження легкої промисловосте.

Це діється в той час, коли для прикладу, за циферними даними самого Хрущова, в 1955 році в СССР вироблено «аж» 251 мілн. метрів вовняних тканин, тобто трохи більше ніж один метр на душу населення і 299 мілн. партівського взуття (разом з Гумовими і хатніми пантофлями), тобто навіть не по півтори пари на особу. Чому це так? Відповідь одна — бо для большевиків, як за Сталіна, так і за Хрущова, життєві потреби опанованих ними народів не мають значення, а важить тільки зріст мілітарного потенціялу СССР і його економічної спроможности до дальших експансій.

Вся большевицька економічна політика спирається на засаді, що совєтське господарство має служити московсько-комуністичному імперіялізмові, а не людині й народові. Люди й народи стоять у большевиків на службі совєтського господарства, як один з діючих чинників, як той об'єкт, з яким можна поводитися найбезоглядніше, з якого можна найбільше витискати та його коштом вирівнювати всі недостатки й нестачі інших господарських факторів.

Хрущов подав на XX з'їзді КПСС, що «продуктивність праці у промисловості в 1955 році майже вдвоє перевищила довоєнний рівень. За роки п'ятої п'ятирічки понад дві третини всього приросту промислової продукції одержано за рахунок підвищення продук-тивности праці». Відомо ж, що це підвищення в совєтській системі відбувається не так шляхом технічних уліпшень й раціоналізації, тільки головною мірою через небувале в світі прикручування шруби терористичного натиску на робітників й крайньої експлуатації всіх його сил. Засобами все сильнішого пригнічення й визиску робітництва є втримувати т. зв. дисципліну праці системою терору, постійне підвищування обов'язкових норм праці, системою збірних й індивідуальних соцзмагань, стахановщини й тим подібними методами перегонів акордної праці.

Коли в інших країнах вклад робітництва в соціяльну продукцію постійно зростає і враз із зростанням продукції збільшується його заробітня платня й життєвий рівень, то «в країні соціялізму» зростають тільки злидні, гніт й виснажуюча праця. Хрущов хвалиться, що «собівартість промислової продукції знижено за п'ятиріччя на 23 проценти». Але за той час не підвищено відповідно заробітної платні робітництва, ані не знижено з таким ефектом цін на продукти народнього споживання. Увесь приріст йде на скріплення могутности большевицької держави й на користь правлячої кляси державно-партійної бюрократії.

Оскільки большевизм у всій своїй практиці показався системою антинародньою, то цей його характер найжорстокіше проявляється супроти селянства, для якого він став найгіршим ворогом і нищителем. Сталінська політика послідовно йшла по лінії цілковитої ліквідації селянства і заступлення його новою клясою колгоспного кріпацтва. Хрущов, який належав до головних ініціяторів і керманичів сталінської політики супроти селянства, тепер настоює на її послідовному продовжуванні. Ось деякі приклади його курсу:

«На роботу в МТС,[28] колгоспи і радгоспи з міст і промислових центрів направлено багато тисяч інженерів, техніків, партійних і совєтських працівників… Понад 20 тисяч комуністів з міст направлені на село і рекомендовані головам колгоспів». Так Хрущов підносить, як нове большевицьке досягнення, навалу на село комуністичних наганячів-наставників й адміністраційних галапасів, які утримуються коштом колгоспів і мають ще більше затиснути кріпацьку систему. Це повторення сталінської практики наїздів на село комуністичних банд з міського шумовиння під час акції «роз-куркулювання».

Машино-тракторні станції мають бути одним з екзекутивних чинників над колгоспами. Щоб зміцнити цю функцію МТС, Хрущов рекомендує приділити їм ще й оперативне керівництво заготівлями в колгоспах. А щоб вони вірніше сповняли свої завдання тиску на колгоспи, Хрущов вимагає перевести їх фінансування на «господарський розрахунок» на кошт колгоспів, замість фінансування за рахунок держави.

В резолюціях XX з'їзду КПСС є постанова, щоб «створити безпосередню матеріяльну зацікавленість керівників районних партійних і радянських органів в результатах господарської діяльности МТС, колгоспів». Тобто всі ці комуністичні галапаси, які пригнічують колгоспників і оплачуються їх коштом, мають бути ще окремо винагороджувані, відповідно до того, скільки потраплять видавити з села для совєтської держави.

Заініційована після XX з'їзду ліквідація решток присадибної землі, яка часто буває головною базою прожитку ожебраченої сім'ї колгоспника, свідчить про те, що Хрущов збирається перевершити навіть Сталіна в антиселянському курсі. Для нього теж колгоспна система е тільки перехідною. Він асе на XX з'їзді КПСС сказав виразно: «Розв'язуючи невідкладні завдання дальшого піднесення сільського господарства, ми повинні приділити особливу увагу розвиткові радгоспів, що являють собою найвищу форму організації соціялістичного сільського господарства». До цієї «найвищої форми соціялістичного сільського господарства» большевики йдуть послідовно. Щоб не було навіть сповидности, що селянин має якесь право бути співгосподарем. Все сільське господарство — власність совєтської держави, всім кермує — наставлений большевиками бюрократичний апарат, а на місці селянина — вже навіть не колгоспний, тільки радгоспний кріпак.

У большевицькій системі особливо важливе місце займає організація концентраційних таборів. Щоправда, основна засада цієї інституції не є винаходом большевиків, тільки належить до традиційних методів московського імперіялізму й тиранії, застосовуваних російським царатом в трохи інших формах. Але большевики допровадили цю методу до небувалої «досконалости» й масовости.