Розділ «ВИСНОВКИ З НОВІШИХ ПОДІЙ І ПРОЦЕСІВ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ»

Перспективи Української Революції

Смерть Сталіна, боротьба за владу серед кремлівських верховодів, події у т. зв. сателітах Москви: заколоти в Познані й всенародне повстання в Мадярщині дали багатий матеріял зробити відповідні висновки з користю для національно-визвольного руху. З тих висновків найважливішими були: навіть у підбольшевицьк'ій дійсності революція е можлива; якщо визвольна революція якогось поневоленого Москвою народу проходить відокремлено, вона може бути придушена; пасивність Заходу до подій в СССР і його сателітів виразно доводить, що обмежування визвольної політики лише на зовнішній відтинок — інформування чужого світу й здобування у нього симпатій для визвольної боротьби — може бути фатальним. Найголовнішою є політика власних сил.

Стаття «Висновки з новіших подій і процесів для української визвольної боротьби», за підписом Ст. Бандери, була надрукована в журналі «Визвольний Шлях», Лондон, Великобрітанія, рік IV (X), кн. 6 (42) 116, червень 1957 р.

Уривок з цієї статті був ще раз надрукований у цьому журналі, рік вид. XI (XVII), кн. 10 (200) за жовтень 1964 р., стор. 1052–1055, п. н. «Аналіза і висновки».

* * *

Після смерти Сталіна большевицька верхівка почала шукати іншої, успішнішої тактики у своїй національній і внутрішній політиці. Причиною цього була свідомість, що дотогочасна большевицька політика, доведена Сталіном до крайніх меж, перестала бути успішною. Система, сперта на всеохоплючий терор, не потрапила докорінно винищити волелюбних прагнень. Зметені терором з поверхні життя, вони живуть у глибині поневолених народів. Далі затискати систему терору вже не було куди, а втримування її в одній, хоч і крайній мірі, почало втрачати своє діяння, бо люди призвичаювалися й до тієї системи.

Безупинна дія підпільних огнищ визвольної революції поневолених народів, хоч у зменшених розмірах, але по цілому обширі большевицької імперії, привела до масового наростання революційних настроїв. Наступив важливий психологічний злам, коли страх перед большевицьким терором почав утрачати в народній гущі свою паралізуючу силу. Вплив комуністичної доктрини вже передше виявився нездібним перемінити настанову опанованих народів. Всезростаючий розрив між проклямованими цілями й реальними наслідками комунізму назавжди знівечив сподівання, що може прийти якесь узгіднення між комуністичною системою та бажанням і потребами народів. У наслідок цих процесів непримиренна ненависть до большевизму вийшла з глибини найбільшого приглушення й утаєння та стала прибирати форми щораз сильнішого спротиву большевицькій системі. Смерть Сталіна створила кризовий момент для режиму. Далося відчути зрушення протибольшевицьких настроїв на всьому обширі СССР під впливом загального переконання, що мусять прийти радикальні зміни. Компартія і режим відчули таку сильну напругу цього загального тиску, що вважали за неможливе продовжувати дотогочасний курс без змін.

Маленков намагався відпружити внутрішню ситуацію з допомогою деяких змін і полегш в економічній політиці. Збільшення продукції ужиткової промисловости коштом сповільнення важкої, переважно воєнної, індустрії мало довести до піднесення матеріяльного рівня життя населення, створити перспективи дальшого покращання та розрядити протикомуністичні настрої. Одночасно режим Маленкова намагався зберегти ознаки незмінности й непо-рушности большевицької системи, зокрема в національній політиці. В цьому напевно головну ролю відіграв страх, що зміни в імперіяльній політиці та в комуністичній тоталітарній системі можуть розпочати цілу серію розкладових процесів, що їх не молена буде зупинити. Бо ж ціла большевицька система сучасної російської імперії є збудована і втримувана безоглядним насильством. Всяке послаблення, відворот цієї системи на окремих відтинках не ліквідує, ані не заспокоює насильно здушуваних протибольшевицьких сил і прагнень до волі, тільки розбуджує їхню живучість.

З тих міркувань режим Маленкова клав наголос на те, що в загальноімперіяльній, зокрема ж у національній політиці, дотогочасний, сталінський курс у нічому не зміняється. Таке, власне, значення мало пришивання Берії намагання потурати відосеред-нім націоналістичним змаганням поневолених Москвою народів, зокрема України й Кавказу. Це обвинувачення Берії було найфантастичнішим і найнедоречнішим, бо ж Берія упродовж довгих літ був реалізатором найбезогляднішого сталінського гніту. Вже через те саме він не міг би стати серйозним речником чи хоча б партнером самостійницьких, протиросійських течій… Ліквідація Берії була справою персональних порахунків і боротьби за владу всередині кремлівської верхівки. Коли ж Маленков висунув два головні обвинувачення: намагання Берії поставити партію під диктатуру МҐБ та загравання з сепаратистичними тенденціями, то йшло не про самий претекст для ліквідації Берії, а більше про дальші політичні цілі. Пожертвування голови найстаршого опричника, щоб відтяжити режим і цілу державну систему при надмірному зрості напруження між нею і народом — це стара практика російського самодержавства, з якої неоднократно користав і Сталін. Долучивши до афери Берії справу національно-самостійницьких прагнень, режим Маленкова хотів заманіфестувати свою чуйність та неподатливість у тому відношенні. Одночасно, вичува-ючи поважну внутрішню кризу імперії, він мобілізував імперіялістичні настрої московського народу, щоб у потребі на них спертися.

Тактика Маленкова, щоправда, протистоялась зосередженню й вибухові протибольше-вицьких настроїв у революційному кипінні після смерти Сталіна, але істотного питання вона не розв'язала й не могла розв'язати. Джерела напруження залишились далі діючими. У щілинах, які Маленков відкрив як вентилі безпеки, зосереджувалися тенденції до зміни цілого ладу. Створювалися у системі такі виломи, які Кремль уважав за надто небезпечні. Загальне наставлення проти органів МҐБ, зактивізоване погромом кліки Берії, вдарило в самі основи і в головну опору большевизму. Подібно був використаний зворот в економічній політиці в напрямі до більшого наголошення споживчого виробництва на базі вже досягненого рівня важкої й видобувної промисловости. Почалися самочинні спроби, які спричинили б цілковитий переворот у большевицькій економічній системі. Бож істотою цієї системи є якраз крайній визиск усіх сил та засобів народу і людини для розбудови державного економічно-мілітарного потенціялу. Тільки ним користується правляча комуністична кліка, змагаючи до експансії большевицького імперіялізму. Тримати народи і кожну людину в постійних злиднях та в невільничій економічній залежності від державної бюрократії — це, поруч поліційного терору, основний засіб большевицького панування. Для виправдання цієї системи большевики ставляють засаду, що розбудова соціялістичного господарства має місце перед заспокоєнням життєвих потреб населення. В цій розбудові вони запляновують усе дальші цілі, так що момент, коли народне господарство стане на службу актуальних життєвих потреб народу, відсувається в безконечність щораз далі. При цій економічній політиці обслуговування потреб населення зводиться до найконечнішого мінімуму і є предметом різних пропаґандивних спекуляцій.

Маленківська теза про те, що досягнений рівень індустріалізації дозволяє присвятити більше уваги й засобів споживчій продукції, була невигідною для большевиків, бо позбавляла їх основного аргументу в оправдуванні дотогочасного курсу і, в консеквенції, вимагала б далекойдучого переставлення цілої економічної політики. Це використали конкуренти Маленкова в боротьбі за владу, зокрема Хрущов. Про те, що саме ці питання були головним предметом внутрішньої розгри в кремлівській кліці, свідчать перші основні заяви і заходи Хрущова після приходу до влади, які були відворотом від тактики Маленкова.

Так само як Маленков, Хрущов побачив необхідність поробити якісь поступки перед загальним прагненням зміни, щоб уникнути вибуху загальної протибольшевицької революції. Його тактика змагала до того, щоб обійти конечність значніших реальних поступок, перекласти увагу з економічної площини на внутрішньополітичну і тим розрядити напруження. Це були, ніби далекосяглі зміни, в дійсності позбавлені реального змісту. Плян Хрущова, щоб широко розреклямовані зміни насправді звести до малозначних справ і такою тактикою обманути народи — це тільки один бік справи. Другий, натомість, показує дуже виразно, яку небезпеку добачав Кремль у зрості протибольшевицького наставлення в усіх, здавалося б, остаточно опанованих народах. Бо годі припустити, що Хрущов і ціла верхівка КПСС не здавали собі справи з того, що вони, засуджуючи сталінізм чи хоча б деякі його, типові для большевицької системи, практики, зрушують підвалини системи. Коли ж вони на те зважилися, то тільки тому, що тим сподівалися заспокоїти протибольшевицькі настрої, звернути їх лише проти минулого та розладувати напруження обіцянками направити й демократизувати цілу систему. В національній політиці Кремль уважав за необхідне принаймні створити враження далекойдучих реформ у напрямі збільшеної автономії союзних республік. Побіч різних заходів устроєво-правного характеру, в цьому напрямі йдуть різні політично-пропаґандивні заходи, які мають створити враження, що в СССР, крім москалів, теж інші народи користуються щораз більшими правами. Зокрема у відношенні до України ця большевицька пропаганда щораз більше зміцнюється.

Спільною рисою тактики Маленкова і Хрущова є відхилення від тогочасного курсу безоглядности за часів Сталіна. Причиною того було уодностайнення і зріст протибольшевицьких настроїв до такого ступеня, що їх уже не могла опановувати большевицька система самим насильством і терором. Заміна маленківської тактики хрущовською випливала з намагання кремлівської верхівки звести неминучі поступки режиму до найнезначніших. Одначе, хоч Хрущов усунув Маленкова для того, щоб зменшити його поступки, то в короткому часі сам мусів проголосити значно дальший і небезпечніший відступ від ніби непорушного курсу. Його спроба вивести большевизм з кризової ситуації самим тактичним маневруванням і пропаґандивними ефектами не вдалася. Намагання перехитрити народи обернулося в самообман. Бо заходів для внутрішнього скріплення й консолідації компартії шляхом регабілітації і привернення до впливів позасуджуваних комуністичних провідників та введення т. зв. колективного керівництва ніхто не прийняв за справжні поступки в користь народу. Натомість, пропаґандивне оформлення тієї тактики, яке мало викликати враження далекосяглих реформ, але було позбавлене справжнього змісту, народ цілком слушно потрактував як вияв внутрішнього захитання большевизму, прикриваного незмінною забріханістю. Таким чином, тактика Хрущова в національній і внутрішній політиці Москви виявила інші слабі місця большевизму. Спрямований у тому напрямі натиск національно-самостійницьких, протикомуністичних сил розпочав серію процесів, які вносять щораз глибший розклад у систему большевицької імперії та підготовляють придатний ґрунт для загальної протибольшевицької визвольної революції.

В цьому розвитку окремі явища й цілі процеси захитання, відступів і розкладу в большевицькій імперіяльній системі є наслідком розвитку й діяння протиставних, національних сил і рухів. Основнрю силою є індивідуальність, самобутність кожної нації, яка зформувалася упродовж цілого історичного розвитку та на кожному історичному етапі, за всіх умов, змагається за своє самостійне життя, за вільний розвиток і вияв своїх творчих сил і властивостей у різних царинах людського життя. З цього джерела зроджується і постійно поновляється змагання поневолених Москвою народів за волю та їхній відпір усім розкладовим діянням комунізму.

Одначе спонтанне змагання націй проти большевицького поневолення, без плянової організації і керівництва визвольною боротьбою, було б справою дуже важкою і незвичайно затяжною. Відпорність і чинний спротив народів большевицькому поневоленню в повоєнному періоді були великою мірою підтримані й активізовані національно-визвольними, революційними організаціями, передусім ОУН і УПА та подібними революційними силами інших народів. Боротьба і ціла діяльність зорганізованих визвольних рухів відограла ролю збудника, ідейного керівництва та кристалізаційного осередку революційних процесів, які в розвитку подій багатіли симпатіями, підтримкою й активною співдією, а далі й спонтанною революційною самодіяльністю широких народніх мас. Приклад революційної визвольної боротьби поширявся на інші народи. Навіть там, де не було відразу живого відгуку, революційні акції та ідеї залишають насіння, яке згодом сходить.

Визвольно-революційний процес, який у перші повоєнні роки мав свої активні огнища тільки в повстанській і підпільній боротьбі ОУН-УПА та серед подібних революційних організацій інших народів, дістав значне підсилення і поширення від двох нових революційних факторів. Першим з них була боротьба українських націоналістів у большевицьких концтаборах, яка розпочалася спонтанно в різних пунктах і з часом охопила цілу концтаборову систему. Значення цієї боротьби сягає далеко поза межі самих концтаборів і стає одним із центральних факторів у розвитку цілого революційного процесу.

Інституція концтаборів має центральне значення в цілій большевицькій системі, побудованій на насильстві й терорі. Концтабори служать большевикам не тільки для знешкідливлювання і винищування самих в'язнів при використанні їхніх сил; вони мають бути пострахом для всіх громадян СССР. Боротьба українських націоналістів у концтаборах, поширена на політичних в'язнів інших національностей, довела до важливого психологічного зламу. Кожна вістка про те, що навіть у страшних большезицьких концтаборах борці за волю не падають духом і ставлять зорганізований спротив каторжній системі, має дуже сильний підбадьорюючий вплив на поневолені народи. Таким чином концтабори перестали бути виключно знаряддям большевицького терору та почали діяти як огнища незламної боротьби за волю.

Другим фактором революційного процесу стала спонтанна боротьба молоді і робітництва у містах у формі страйків і масових розрухів. Ця боротьба розпочалася найперше в Берліні та в інших містах Східньої Німеччини і дала приклад до наслідування населенню т. зв. сателітних країн. Уже в тих подіях виразно виявилось, що у тоталітарній комуністичній системі така форма боротьби не тільки можлива, але й успішна. Ці події показали, як загальне напру-ження революційних настроїв може з малих іскор розгорітися у пожар таких революційних зривів, яких большевицький режим не може здушити звичайними поліційними силами й засобами та які виростають у форми визвольної війни. Дальший розвиток революційних зривів у сателітних країнах був великою мірою наслідком того впливу, який мало повстання в Східній Німеччині. Хоча воно було здушене вогнем большевицьких танків і артилерії, то все таки моральна перемога була на боці революції. В тих подіях виявилася дуже переконли-вою і несподівано великою потенція революції. Під оглядом матеріяльно-технічним вона постала просто з нічого, без жодного підготовлення, голіруч. З робітничих демонстрацій постали революційні сили, проти яких большевики мусіли виставити цілі панцерні з'єднання. Це були просто спонтанні вибухи, які можна розцінювати тільки як пробні алярми. Але в тих пробах показалась така потенція революції, що в усіх поневолених народах зміцнилося самопочуття власної сили та зрозуміння, що скоординований революційний зрив усіх народів змів би зненавиджений комунізм з лиця землі.

Робітничі революційні спалахи у Східній Німеччині, а потім в інших країнах — це промо-виста маніфестація становища робітництва в країнах т. зв. народньої демократії.[36] Після кількох літ панування комунізму і підлеглости тих країн большевицькій Москві робітництво активною боротьбою засвідчило, що воно стоїть на боці протибольшевицької визвольної революції, а прикривання комуністичної системи й режиму іменем робітництва не має основи. Робітничі розрухи мали вплив на покращання також матеріяльного і політичного положення загалу населення, примусивши комуністичний режим піти на різні поступки.

Події в Польщі й Мадярщині в останніх місяцях 1956 р. мали в обидвох випадках однакове походження. Протибольшевицькі революційні настрої народніх мас досягли такого поширення і напруги, що навіть незначні причини могли викликати вибух і активну боротьбу. Зріст революційних настроїв був спричинений всіма проявами московсько-большевицького поневолення, нестерпними умовами й утисками, що їх запровадив і втримував комуністичний режим. Піднесення ж температури революційних настроїв до стану кипіння викликали самі большевики удаваним відворотом від сталінізму та злагідненням курсу. В народніх масах відразу виникло переконання, що ця большевицька тактика є подиктована почуттям слабости й непевности режиму в обличчі щораз виразнішої непримиренної постави поневолених народів. З другого ж боку, виразно показалось, що большевики намагаються вийти з скрутного положення порожніми хитрощами, що т. зв. десталінізація і колективне керівництво нічого народові не дає, не приносить істотного покращання, ні злагіднення курсу в трактуванні народу, тільки змагає до унормування відносин та консолідації в самій комуністичній партії, в пануючій комуністичній кліці. Ця фальшивість, забріханість большевиків, сполучена з очевидними виявами внутрішнього захитання й слабости, особливо дратуюче подіяли на настрої народніх мас, які дійшли до експльозивного напруження.

Події в Польщі і в Мадярщині мали аналогічний початок, але далі покотилися цілком різними коліями. Це показує, як порізному може виладуватися революційний потенціял у спонтанному, а не планово організованому й керованому революційному русі. В обидвох цих країнах була, загально взявши, однакова ситуація й наставлення, як по боці національному, так і большевицькому. Це були властиві противники, що стали проти себе в крайній ворожості та з свідомістю, що мусить прийти до одвертого зудару між ними. Теж комуністичні партії і режим в обидвох країнах були в однаковій вихідній ситуації та в подібному стані. Попередньо вони були послушним знаряддям поневолювання власних народів. їх місце було на боці ворога. Одначе під зростаючим тиском протибольшевицької, національно-визвольної енерґії та в наслідок внутрішнього захитання й розкладу в комуністичному таборі, в обидвох партіях розпочалося ферментування, яке захитало їхню монолітність й одностайне наставлення. Боротьба між; національно-самостійницьким фронтом і большевицькою окупацією викликала в комуністичних партіях обидвох країн тріщини, розклад і внутрішні суперечності по тих самих лініях.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Перспективи Української Революції» автора Бандера Степан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВИСНОВКИ З НОВІШИХ ПОДІЙ І ПРОЦЕСІВ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВІД ВИДАВЦІВ

  • ПЕРЕДМОВА

  • МОЇ ЖИТТЄПИСНІ ДАНІ

  • ЗНАЧЕННЯ ШИРОКИХ МАС ТА ЇХ ОХОПЛЕННЯ

  • ДО ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОЇ КОНСОЛІДАЦІЇ

  • ДО ЗАСАД НАШОЇ ВИЗВОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

  • ПЛЯНОВІСТЬ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ БОРОТЬБИ В КРАЮ

  • СЛОВО ДО УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ ЗА КОРДОНОМ

  • УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ, А НЕ ТІЛЬКИ ПРОТИРЕЖИМНИЙ РЕЗИСТАНС

  • В ДЕСЯТУ РІЧНИЦЮ СТВОРЕННЯ РЕВОЛЮЦІЙНОГО ПРОВОДУ ОУН (10.2.1940)

  • ВІЙНА В КОРЕЇ І НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ПОЛІТИКА

  • ФРОНТ ПОНЕВОЛЕНИХ НАЦІЙ

  • ТРЕТЯ СВІТОВА ВІЙНА І ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБАЗАХІДНЯ КОНЦЕПЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ВІЙНИ З БОЛЬШЕВИЗМОМ

  • ДРУЗІ — УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛІСТИ!

  • ПРОТИ ІДЕЙНОГО РОЗЗБРОЮВАННЯ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ

  • ПРОПАГАНДА ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ НА ТЛІ ВІЙНИ

  • ЗАВДАННЯ ОУН ПІД СУЧАСНУ ПОРУ. ЗАВДАННЯ ОУН В УКРАЇНІ

  • З МОСКАЛЯМИ НЕМА СПІЛЬНОЇ МОВИ

  • ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ ПРОРОСІЙСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ

  • ВІДКРИТІ КАРТИ

  • ДО ПИТАННЯ ОСНОВНИХ КАДРІВ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

  • КОМАНДИР — ПРОВІДНИК (СЛІДАМИ СЛ. ПАМ. РОМАНА ШУХЕВИЧА)

  • ІДЕЯ І ЛЮДИНА В ІДЕОЛОГІЧНОМУ РУСІ

  • ЧОМУ НЕ ДІЙШЛО ДО ПОЄДНУЮЧОЇ ДІЇ «ТРІЙКИ»?

  • ПРОТИ ФАЛЬШУВАННЯ ВИЗВОЛЬНИХ ПОЗИЦІЙ. УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ І РЕЛІГІЯ

  • ЛЮДИ БЕЗ ҐРУНТУ

  • ЗА ПРАВИЛЬНЕ РОЗУМІННЯ ВИЗВОЛЬНО-РЕВОЛЮЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

  • ХОЧ ЯКІ ВЕЛИКІ ЖЕРТВИ — БОРОТЬБА КОНЕЧНА

  • ХРУЩОВ ПРОДОВЖУЄ ІМПЕРІЯЛІСТИЧНИЙ КУРС

  • В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІТИЦІ ХРУЩОВ ІДЕ СЛІДАМИ СТАЛІНА

  • СТАЛІНІЗМ ХРУЩОВА У ВНУТРІШНІЙ ПОЛІТИЦІ

  • БОЛЬШЕВИЦЬКА ТАКТИКА Й ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА

  • НЕЗМІННА СТРАТЕГІЯ МОСКВИ

  • ПЕРШІ ВИСНОВКИ

  • ПРИЗАБУТА НАУЧКА

  • З НЕВИЧЕРПНОГО ДЖЕРЕЛА

  • УКРАЇНА НЕ БУДЕ СПІЛЬНИЦЕЮ МОСКВИ

  • ЩЕ ОДНА ІЛЮЗІЯ МИРУ

  • ВИСНОВКИ З НОВІШИХ ПОДІЙ І ПРОЦЕСІВ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ
  • ПИТАННЯ АТОМОВОЇ ВІЙНИ І ВИЗВОЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ

  • ЗА ЗАВЕРШЕНУ ПОЛІТИЧНУ СТРУКТУРУ

  • ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

  • ДЕ ПОВИННІ ЗІЙТИСЯ ШЛЯХИ

  • НА ПІВМЕТІ

  • ІНТЕРВ'Ю НІМЕЦЬКОЇ РАДІОСТАНЦІЇ В КЕЛЬНІ ЗІ СТЕПАНОМ БАНДЕРОЮ

  • ПРОМОВА НА П'ЯТУ ЗУСТРІЧ УКРАЇНЦІВ ЗСА І КАНАДИ 1954 РОКУ

  • У 25-ЛІТТЯ ОУН

  • НАД МОГИЛОЮ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ

  • ПЕРШЕ ІНТЕРВ'Ю ПРОВІДНИКА ОУН, СТЕПАНА БАНДЕРИ З ЧУЖИННИМИ ЖУРНАЛІСТАМИ

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи