Розділ «СТАЛІНІЗМ ХРУЩОВА У ВНУТРІШНІЙ ПОЛІТИЦІ»

Традиційним маневром московської Імперіяльної політики, зокрема на внутрішньому відтинку, застосовуваним як вентиль великого відпруження, є створювання великого пропаґандивного шуму про далекосяжні реформи у зв'язку з персональними змінами — колись на царському престолі, а тепер на вершку компартії. Особливо різкі випадки цієї категорії, які доходили до засудження попередніх самодержців, пов'язувались не тільки з персонально-династичними справами, але й з глибинними кризами, які потрясали цілою імперією і її системою.

В традиціях царату знаходимо празразки й большевицької системи. Смерть Сталіна і зміна на його «секретарськім стільці» потягає за собою подібні політичні явища, як давніше зміна на царському престолі. Керівництво Маленкова, відчуваючи посилений напір протибольшевицьких настроїв і сил та розпряження режимної системи, було примушене заповісти й розпочати деякі пом'якшення в економічному відношенні. При цьому не заторкувано цілої політики дотогочасного періоду, намагаючись зберегти опінію про непорушність генеральної лінії і самої системи.

Прихід до влади Хрущова стояв у внутрішньо-партійній розгрі під знаком повороту до твердого сталінського курсу в економічній політиці, що найвиразніше виявляється у форсуванні важкої промисловости коштом дальшого упослідження виробництва товарів споживання. Але при тому большевицька партія вже надто усвідомила собі захитання позицій большевизму, який втримується виключно тотальним терором, що теж має межі свого впливу. Всією партією оволоділо зрозуміння, що необхідно вжити якихось заходів для зменшення внутрішнього напруження. Цього не міг переламати теж Хрущов. Але щоб не допустити до справжніх поступок большевизму, Нікіта Сєрґеєвіч перепер такий маневровий плян: на відкуп кинути славу Сталіна, відректися від його культу та сповидно від його практикувань, долучити до цієї сенсації про-паґандивний галас про ніби поважні реформи в усій політиці та, змиливши цією тріскітнею загальну опінію, тихцем продовжати й закріпляти те ж саме, ленінське, діло. Мабуть у хитруна Нікіти прихована ще одна, чи не найважливіша думочка, що розвінчанням культу Сталіна він розчистить дорогу для культу Хрущова. Але це вже поза офіційними плянами партії.

Якщо приглянутися до суті хрущовських «реформ», то зразу видно, що всі вони обмежуються до скріплення позицій комуністичної партії, до її внутрішньої консолідації, зміцнення. У них нема ні сліду якоїсь лібералізації, що стосувалася б до «простого» народу, до його життєвих умов і прав. Внутрішньопартійна демократизація, колеґіяльне керівництво на вершку партії, контроля партії над чекістською системою, ревізії процесів і присудів проти чільних партіиців — все це жадною мірою не заторкує диктатури партії над народом, системи комуністичного терору, гнету і визиску.

Засуджуючи методи взаємного винищування у розграх між партійними верховодами, Хрущов старається закріпити свій вплив і владу в партії. Бо при повному розшаруванні комуністичних кадрів згори вниз на февдальні кліки для взаємної підтримки і прикривання, над кожним партійцем висить постійна небезпека, що якась персональна розгра у верхівці може спричинити його несподіване падіння. Усуваючи цей страх, Хрущов сподівається здобути собі загальнопартійні симпатії.

Подібним способом теперішні кремлівські диктатори стараються консолідувати комуністичні кадри теж поза СССР і ці їхні заходи мають справжній зміст. Тільки це не є вступ чи частина якоїсь загальної реформи совєтської політики і системи, що вийшла б на користь придавлених нею народів. За большевицькими плянами має бути якраз навпаки. Внутрішнє скріплення комуністичного режиму і кадрів за час відпруження Москва задумує використати для здобуття дальших народів та для затіснення комуністичних кліщів в опанованих країнах.