Розділ «Додаток до оповідань про славне Військо Запорозьке Низове»

Хоч дивись на мене, та ба – не вгадаєш,

Звідкіль родом і як зовуть, нічичирк не взнаєш.

Кому ж траплялось хоч раз у степу бувати,

Той може і прізвище моє угадати:

В мене ймення не одно, а єсть їх до ката, —

Так звуть, як набіжиш на якого свата:

Жид-псяюха мене з ляку за брата приймає,

Милостивим добродієм ляхва величає.

А ти, як хоч, називай, на все позволяю,

Аби крамарем не звав, бо за те полаю,

А якого роду я, то всяк про те знає.

Хто по світу ходе-блука та долі шукає.

Я – козак запорожець, ні об чім не тужу.

Як люлька є й тютюнець, то мені й байдуже!

Друга, теж дуже поширена картина, малює трохи підстаркуватого запорожця, що сидить під деревом у лісі так само з бандурою у руках:

Гай, гай, як був же я молодим, яку мав я силу,

А тепер од лиха-горя і вош одоліла.

Здається, плечі вже не ті, а ноги чужії.

Кругом мене одоліли вороги тяжкії,

Як бачу я, недобра є козацька година.