Розділ «Додаток до оповідань про славне Військо Запорозьке Низове»

Цвіте, вяне, наче в степу молода билина,

Хоча мені і не страшно в степу помирати,

А жаль тільки, що нікому в степу поховати.

Жид цурається, а лях не приступе,

Хіба яка зла звірюка у байрак поцупе,

А може, я в городах умирати мушу?

Може, хоч там одпомянуть попи мою душу,

Бо на степу попи, ченці ізвертали з шляху,

Протопоп, филозопи набирались жаху,

Але ж мені не годиться на лаві вмирати,

Бо ще в мене є охота і ляхів шарпати,

Бо ще в мене є що-небудь прокинуть до смерті.

Жидам, ляхам ще мушу й носа утерти.

Хоч я трохи зледащів, однак чують плечі —

Здається, я поборовся з ляхами на герці.

Траплялося, ще й не раз, варити те пиво,

Що пив турок і татарин, що пив лях на диво.

Багато десь і тепер лежить із похмілля,

Мертвих голов по степу із того весілля.

Надія в мене на мушкет, на ту сіромаху,