Розділ «ОПОВІДАННЯ ЧЕТВЕРТЕ (РОКИ 1681-1709). БОРОТЬБА ЗА ПРАВА Й ВОЛЬНОСТІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО»

Нові морські походи запорожців

Користуючись зруйнуванням турецьких дніпровських кріпостей, кошовий отаман Іван Гусак у квітні 1696 року вирядив з Січі під проводом полковника Чалого 500 січовиків на море. Там запорожці вистежили сімнадцять турецьких галер та сандалів, що везли до Очакова всякий припас та крам, маючи на собі невелику турецьку залогу, і, напавши на той флот, побрали судна штурмом, і, забравши крам на свої чайки, самі судна потопили.

Велика здобич, привезена Чалим на Січ, заохотила запорожців до нового походу, і новообраний кошовий отаман Яків Мороз в червні місяці сам повів на море на 40 чайках 1740 козаків. У морі запорожці поділились на два виділи: Чалий з десятьма чайками повернув до Криму, кошовий же Мороз з останніми чайками пішов гуляти морем та вистежувати турецькі кораблі.

Чалий, приставши до берега недалеко Козлова, погромив кілька татарських сіл та, набравши здобичі й 62 бранці, поплив назад. Тільки під час повороту його спіткала недоля: біля Очакова на запорожців напало кілька турецьких галер та сандалів і почали громити їх з гармат. Щоб зрятувати товариство. Чалий пристав до острова Березані, окопався там і два дні одбивався, на третю ж ніч нишком знову посадив козаків на чайки і поплив до Дніпра; та тільки втекти запорожцям не вдалося – біля Сагайдачних кучугурів турецькі галери знову догнали козаків і заступили їм шлях у Дніпр. Чалий змушений був потопити чайки і вийти на лівий берег, та там запорожцям склалося ще на гірше: у Ольховому лісі їм заступив шлях сам хан з ордою, ззаду ж догнали яничари з галер, і хоч як завзято запорожці оборонялись увесь день, та бусурмани щільно їх оточили великою силою і, чимало повбивавши, решту, здебільшого поранених, разом з ватажком взяли у бранці. Чалого вони зразу замучили, а товариство кількістю 340 душ послали до Очакова у неволю.

Ой, ударивсь пан отаман об сиру землю:

«Земле, земле сирая, ти матуся рідная!

Прийняла ти війська много запорозького,

Прийми й мене, отамана молодецького!»

Так загинув Чалий, нагадавши своїм походом та смертю колишню невмирущу славу Війська Запорозького.

Трохи не спіткала така сама доля й кошового отамана Мороза. Початок походу був добрий: запорожці вистежили у морі кільканадцять турецьких кораблів, напали на них і три кораблі захопили до своїх рук, останні ж розігнали по морю. На захоплених кораблях Мороз знайшов п'ять листів візира до хана з усякими наказами й розпорядками і, розуміючи вагу тих листів, скоріше поплив до Дніпра, щоб послати з Січі ті листи через гетьмана до царя. Тільки у Дніпрових гирлах на козаків напали турки з галерами, певно ті самі, що вловили там і Чалого, а з східного берега цілими хмарами насідали татари. Мороз спробував було пробитись крізь турецький флот вгору Дніпра, та те не вдалося. Тоді кошовий направив байдаки до західного берега Дніпра та, закопавши гармати і всю здобич біля Стрілиці у пісках, а чайки потопивши, продерся серед ночі крізь орду і прибув на Січ суходолом, привівши навіть з собою 27 бранців з галер.

Походом Мороза й Чалого на море запорожці одтягли на себе турецький флот і орди кримського хана і тим дуже полегшили царю Петру Олексійовичу справу біля гирла Дону, так що 17 липня 1696 року він з російським військом та українськими козаками, що були під проводом наказного гетьмана Лизогуба, добув міцну турецьку кріпость Азов.

Мазепа на Запорожжі

Сподіваючись з боку турків помсти за Азов, цар звелів Мазепі робити багато човнів і по весні йти походом на бусурман на низ Дніпра разом з російським військом під проводом князя Долгорукого. Коли 25 травня року 1697 гетьман виступив уже в похід, до нього прибув з Запорожжя козак Михайло і переказав дуже потрібні вісті про заходи ворогів. Разом з тим він розказав про дуже цікаву подію, що скидалася на втечу з неволі гетьмана Самійла Кішки, а саме: Михайло був у неволі у турецького крамаря 15 років і коли останнім разом плив з своїм паном у торговельних справах з Царгорода у Козлов, невольники, що були на їхній галері, збунтувались, порозбивали кайдани, повбивали всіх бусурманів і виплили галерою у Дніпр, а біля Стрілиці галеру покинули і разом з ним, Михайлом, серед великої небезпеки од татар пішки прибули на Січ.

Червня 24 Мазепа з військом та обозами прибув до Дніпра і, ставши проти Кодака вище порогів, діждав там згори Дніпра свої човни з борошном та іншим припасом і почав спускати ті човни униз через пороги, сам же перевізся на правий берег Дніпра і пішов з козацьким військом до порога Вільного й Кічкасу зустрічати човни.

Певно, що запорожці не дуже сприяли Мазепі, бо не дали до його човнів досвідчених лоцманів, і поки Мазепині човни прибули до Кічкасу, то з них розбилося об каміння й пішло на дно Дніпра разом з припасом 17 байдаків морських та 53, обкладених очеретом, менших.

Липня 22 гетьман з козацьким військом став табором біля Чортомлицької Січі. Запорожці, хоч і не любили Мазепу, та шанували у ньому гетьмана України і на чолі з кошовим отаманом Яковенком зустріли його урочисто з мушкетною й гарматною пальбою. Це було Мазепі так любо та втішно, що він подарував на товариство 2.000 золотих власних грошей.

Прибувши на Тавань, московське й козацьке військо почало будувати біля старої кріпості нову, і коли вже її майже кінчали, до Гавані підступили татари й турки. Кримська орда наблизилася з східного берега, Білгородська орда підступила з правого, Дніпром же підпливало військо турецьке.

Незважаючи на те, що у Мазепи й князя Долгорукого було біля 200.000 війська, вони, побачивши татарські орди, не наважилися на них напасти і мерщій почали одходити назад, повз Запорозьку Січ, на річку Орель. У Тавані ж лишили всього 6.000 сполученого війська російського й козацького та ще 1.000 запорожців з кошовим отаманом Яковенком.

Побачивши, що в Тавані лишилося обмаль війська, татари почали її облягати так, що Яковенкові, щоб врятувати кріпость, довелося викликати з Січі все Запорозьке Військо і послати гетьману звістку, щоб давав помочі. Мазепа й Долгорукий вернули з Опішні 20.000 війська назад у Тавань, та поки те військо прибуло, татари поробили навкруг нової кріпості свої шанці, увійшли рівчаками під самі стіни Тавані і, підкопавши мури, зірвали їх вибухом у трьох місцях. Проте, коли вони кинулися на штурм, запорожці разом із спільниками відгромили їх і сяк-так поновили стіни. Не добувши Тавані, татари підступили під Кизикермень, а коли їх спільники відгромили й там, вони, простоявши під кріпостями, поки почалися холоди, рушили назад у Крим та Білгород.

Через зиму, а саме серед літа 1698 року, Мазепа й князь Долгорукий знову вибралися походом на Крим, та тільки ще дужче сорому набралися. Вони йшли з Орелі через Самару, східною стороною Дніпра, та тільки не дійшли далі Тавані і звідтіля вирядили під Перекоп виділ війська у 10.000 душ. Той виділ нічого з Перекопом не вдіяв, а мерщій повернувся назад. Діждавши його, і князь Долгорукий з гетьманом потяглися на Україну, покинувши Тавань на самих запорожців. Запорожцям довелося тяжко, та військо добре розуміло, яку вагу для життя Запорожжя мали кріпості на Тавані, і пильно обороняло їх од татар.