Розділ «ОПОВІДАННЯ ЧЕТВЕРТЕ (РОКИ 1681-1709). БОРОТЬБА ЗА ПРАВА Й ВОЛЬНОСТІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО»

Далі він у тому ж листі нагадує, що російський уряд для того віддає народ у неволю панам, щоб люд український змужнів (стратив культуру), «щоб тоді легше було осадити нас своїми воєводами і городами, як уже й збудував городи на Самарі» Щоб врятувати Україну, Петрик радив піднятись всім проти московців і приєднатися до нього тоді, як він ітиме з ордою добувати Україну.

У місяці червні заміри Петрика почали здійснюватись. Кримський хан вийшов з великою ордою у Чорну долину і, доручивши там урочисто Петрикові гетьманські клейноди, проголосив його гетьманом України. Але другого ж дня на Петрика почали падати розчарування. Перш за все ханові не можна було йти з усією ордою на Гетьманщину, бо, за наказом султана, він повинен був йти на Угорщину воювати з німцями, на Гетьманщину ж з Калгою-султаном та Петриком він вирядив всього 20.000 вершників. Це вже зразу робило справу Петрика безнадійною, бо Мазепа повсякчас міг виставити проти татар 50.000 козаків, не кажучи вже про військо російське. Проте Петрик пішов разом з Калгою-султаном понад східним берегом Дніпра і спинився проти Січі Запорозької у Кам'яному Затоні.

Тим часом у Січі сталися одміни. Ще восени 1691 року один жвавий козак на прізвище Матвієць підмовив кілька десятків товариства пливти з ним за Чорне море до імеретинського царя на службу і потайно захопив для своєї справи одного військового байдака. Довідавшись про це, кошовий отаман Іван Гусак звелів арештувати Матвійця й привести до нього, а той під час розмови з кошовим зчепився з ним битися. Військовий суд засудив Матвійця за його вчинки до смертної кари, і йому було стято голову. Проте січова голота дуже любила Матвійця, і коли до Січі повернулося товариство з лугів та степів і довідалося про страту Матвійця, то почало нарікати на Гусака за те, що звів такого доброго козака, і врешті у 1692 році обрало на кошевство ватага Хведька.

Той Хведько скоро виявив свою недотепність у керуванні справами, і коли на Січі почалося замішання й навіть заколот між козаками з приводу листів Петрика, то він не зміг вгамувати козацтво і дати Війську якийсь лад. Через те, коли Петрик вже наближався до Січі, Хведька було скинуто з кошевства, і січова рада обрала кошовим знову Івана Гусака.

Гусак був крутої та впертої вдачі, і коли Петрик, стоячи з татарами у Кам'яному Затоні, прислав до нього посланця з листом, у котрому необачно вимагав од кошового, щоб той прибув за Дніпр зустріти Калгу-султана з хлібом-сіллю, то Гусак посланця власноручно побив, а Петрикові звелів переказати, що «ніколи султан, ворог святого хреста, не діжде, щоб він, Гусак, його з хлібом зустрічав». Проте коли після того Петрик переказав, що має таємні листи од гетьмана Мазепи, які може показати тільки самому Гусаку, то кошовий отаман, взявши з собою кілька курінних отаманів та 600 козаків, переїхав 17 липня байдаками на один з островів Дніпра біля Кам'яного Затону і, не довіряючи татарам, переказав султанові, щоб вислав заручників, і, тільки діставши їх, поїхав з отаманами у татарський табір.

У наметі Калги-султана після довгої розмови Петрик признався, що ніяких листів од гетьмана він не має, а що склав з ханом умову «своїм розумом під впливом жалю через утиски і нестерпні кривди на посполитий український люд» з боку панства та московських воєвод.

Незважаючи на умовляння Петрика, Іван Гусак, знаючи добре, як татари плюндрують українські землі, не згодився йти разом з бусурманами воювати свій рідний край, а щоб не роздратувати тим татар, посилався на те, що Військо Запорозьке розійшлося на той час по лугах та степах і через те він не може з невеликим числом товариства розв'язувати таку велику справу, як війна з Москвою.

Повернувшись на Січ, Гусак все-таки скликав раду і, розповівши про заходи Петрика, спитав, як гадає товариство. Запорожці після того запитання кошового розбилися на два натовпи – менший разом з старшиною стояв на тому, що не годиться воювати у спілці з бусурманами православних людей, більший же натовп, головним чином голота, вигукав, що Петрик розумна голова, навчає на добре і що треба йти визволяти Гетьманщину од гетьмана-зрадника, од москалів і од своїх панів.

Тоді Гусак поклав булаву на стіл і сказав: «Нехай же хто інший веде Військо воювати своїх братів, а я не поведу». З тим він покинув раду і пішов до свого куреня, а слідом по ньому склала свої клейноди й інша військова старшина.

Увесь день і всю ніч військові клейноди лежали серед майдану на столі, а запорожці гомоніли й сперечалися. Так між голотою не знайшлося нікого, хто б наважився взяти владу до своїх рук, і ранком прихильники Петрика послали просити стару старшину, щоб побрала свої клейноди назад. Гусак згодився взяти булаву, але рішуче одмовився вести Військо на Україну у спілці з татарами.

Таким чином, до Петрика мали можливість прилучитися тільки охочі козаки, і за тиждень таких набралося півтисячі. Після того Калга-султан та Петрик пішли з військом на річку Московку, а далі на Татарку, що впадала у Дніпр біля Кодацького порога, і нарешті перейшли за річку Самару. Відтіля Петрик послав листи у південні городи України, умовляючи людей взятися до зброї, прилучитись до нього і стати за свою стародавню волю.

Після того, 31 липня, Петрик з запорожцями й ватагою татар атакував Новобогородську кріпость. Козаки вдерлися у нижчий город, запалили дві башти та кілька будинків, але коли з верхнього города на них почали бити з гармат, вони одійшли геть.

Не добувши Новобогородської кріпості, Петрик пішов далі до річки Орелі і до південних городів Гетьманщини. Китайгород та Царичанка зустріли його з хлібом-сіллю, а проте приставати до нього збройно ніхто не хотів. Український люд за 45 років боротьби знемігся і бажав хоч і підневільного, аби спокійного життя. Лишившись після «згону» з Правобережної України без осель, худоби, збіжжя й без хліба, він тепер тільки починав все те набувати і боявся знову, через змагання за волю, все те стратити.

Не розуміючи, від чого йде байдужість українського люду, Петрик ще не страчував надії на те, що підняти його можливо, і посунувся з Військом до Маячки, але там уже було кілька козацьких полків гетьмана Мазепи, а слідом мав надійти з кількома полками й він сам та ще надходило й московське військо. Довідавшись про те, татари зразу ж повернули назад і перейшли за Самару аж на Татарку, а слідом за татарами мусив вийти за Самару і Петрик. З табору біля річки Татарки Петрика покинули майже всі запорожці, і біля нього лишилося їх ледве кілька десятків. З ними він і пішов разом з татарами у Крим.

Перша невдача не засмутила Петрика, і на початку року 1693 він з Нурредін-султаном та ордою у 40.000 татар знову вийшов з Криму і, наблизившись до Січі, почав засилати на Кіш листи і підмовляти запорожців прилучитися до нього.

Кошовим отаманом Війська Запорозького був на той час Василь Кузьменко. Обрання його замість Гусака було дуже бурхливим, а ледве тільки Січ трохи заспокоїлася, як до Коша прибув бувший кошовий Хведько з великою ватагою прихильників Петрика. Поєднавшись з січовою голотою, прихильники Петрика зчинили у Січі заколот, погромили декілька куренів, скинули з кошевства Кузьменка за те, що він не хотів єднатися з Петриком та татарами, і навіть вбили декого з старшині, але не змогли взяти владу до своїх рук, і через кілька день партія поміркованих козаків зміцнилася, розігнала прихильників Петрика і посадовила на кошевство знову Василя Кузьменка.

Через перемогу на Січі поміркованих Військо Запорозьке і на цей раз не прилучилося до Петрика за винятком поодиноких козаків. Не підбуривши запорожців до війни, татари пішли з Петриком на Переволочину, а далі на Кишинку, та не добувши ні того, ні другого міста, пішли під Полтаву, захоплюючи по шляхах поодиноких людей у неволю. Не вдіявши нічого й біля Полтави і почувши, що наближається козацьке військо, татари посунулись на Коломак, а звідтіля пішли далі на південь у степи.

Таким чином, другий похід Петрика проти Мазепи обернувся на звичайний наскок татар на Україну за ясиром і, наробивши людям чимало лиха та шкоди, зрештою одвернув од Петрика і люд на Гетьманщині, і запорожців.

Коли на Січ прийшла звістка, що татари побрали з Гетьманщини людей у неволю, на Січі 3 травня знову відбулася бурхлива рада, і запорожці одібрали булаву од Кузьменка і доручили її знову Івану Гусаку. Як ворог бусурманів, Гусак зараз же почав лаштуватися до походу на татар, але партія, прихильна до замірів Петрика і до згоди з татарами, скликала раду, і та рада більшістю ухвалила не воювати з татарами. Гусак не схотів після того бути кошовим отаманом і, поклавши булаву, пішов у свій курінь, а рада обрала кошовим Семена Рубана.

Решта року 1693 та рік 1694 минули на Запорожжі у дрібних звичайних зачіпках з татарами. Запорожці не наважувалися розпочинати війну з татарами без помочі з боку українських козаків і закликали до походу на татар Мазепу, але той одмовлявся тим, що без царського наказу він воювати не сміє, російський же уряд був у ті роки заклопотаний бунтами стрільців і не хотів встрявати у війну.