Розділ «Елегія про перстень молодості»

до горла і до мізку,

аж струни-нерви задрижать.

Тоді вдаряє пісня стусаном ножа,

тоді лунає пісня різко.

Ну, сам скажи,

навіщо це усе,

навіщо мерзти

в красі холоднім сяйві.

Ось, краще бережи

твоєї молодості перстень.

Отих хвилин,

коли ще світ, мов серце, був широкий,

коли не снився сон лихий мені,

коли ще хлопцем сивооким

сміявся щиро й дзвінко

та без журби мантачив дні.

Так час перегортає

мого життя нову сторінку.

І знаю тільки те,

що треба пісню, наче тінь, нести з собою,