Розділ «V»

– Як то б ви будували тут хати, коли се наша земля?!

– Та ви ж самi чиї? – здивовано спитав прикажчик. Хiба не князiвськi?

– Ми вiльнi люди! – з обуренням скрикнули козаки. – Ми запорожцi!

Прикажчик глянув на козакiв неймовiрно i з посмiхом. Вiн зрiс у крiпацтвi, знав що й батько й дiд його були крiпаками i не мiг собi уявити, щоб на свiтi були якiсь вiльнi люди, опрiч панiв.

– Дурницi говорите! – сказав прикажчик i, злiзши з коня, обернувся до Рогози:

– Вiзьми коня... Поводи його та постанови до стайнi!

Кров вдарила Демковi з обурення в голову.

– Вам, добродiю, годилося б вклонитися нам, господарям, – сказав вiн, – та спитатись, чи можна поставити коня до стайнi... Тодi, може б, я й сам вам допомiг, а коли ви нахабно менi, немов наймитовi наказуєте, так я нiчого вам не зроблю.

З тим Демко одвернувся i, взявши Галю за руку, пiшов з нею до хати.

– Он який ти! – з погрозою гукнув йому вслiд прикажчик. – Ну, як я надiшлю тебе до економiї, то ти забудеш свою пиху!

Тут прикажчика оточили жiнки з дiтьми i, покладаючись на те, що дiтей заїдає мошкара, просили його, щоб дозволив внести дiтей в хату.

– Несiть, – владно сказав прикажчик, передаючи свого коня одному з крiпакiв.

Жiнки заметушилися i через хвилину бiльше двадцяти дiтей з матерями увiйшли в Баланову хату i почали розташовуватись: хто на полу, хто на лавках, а кому недостало мiсця, то й долi.

Балан почував своє право стати на дверях своєї хати i не пустити до неї нiкого, та тiльки його добре серце не дозволило йому так вчинити. Старий козак тiльки руками об поли бився, дивлячись на те, що робилося в його господi. Галя теж бiдкалася й плакала, бо їй нiде вже було навiть Миколку покласти, а не то що самiй лягти, а проте, побачивши, якi у матерей змученi, обiдранi та закалянi дiти, не тiльки не сварилася з жiнками, а навiть вiддавала їм з своєї скринi сповивачi, рушники, хустки i всяке шмаття.

Нiч, що вже заходила, спiткала всю сiм’ю Балана на дворi, випханою з своєї власної хати. Спати в хатi було неможливо через важкий дух, що його принесли з собою росiйськi люди. Рогоза з Галею й Миколкою пiшли на пасiку; старий же Балан знову доступився до прикажчика:

– Слухайте, чоловiче добрий! Розкажiть же менi товком та по правдi, як же воно буде, коли ви тут побудуєтесь?

– Не як iнакше, – одповiв прикажчик, – як стане тодi на сьому мiсцi село. Мужики оратимуть землю та сiятимуть хлiб.

– Так се ж наша земля! Се займище трьох козакiв: моє, Луб’яного та Лантуха. Що ж ми будемо робити, як ви одберете нашу землю?

– А те будете робити, що й iншi крiпаки: будете сiяти панський хлiб, косити його, молотити та звозити зерно до панської економiї.

У старого цiле пекло заклекотiло в серцi: