Розділ «З подорожньої книжки»

І знов я трачу тямок в тяжкій мрії.

…Се я лечу на дикому коні.

Упала охляп і держусь за гриву.

Кінь скаче вчвал щосили є, щодуху.

Я чую, як у ньому серце б’ється,

От-от розірветься… Ой коню, швидше!..

За нами мчить зле-лютая погоня,

якась орда велика, незчисленна,

вона гукає, гоготить, регоче

злорадим сміхом, людоїдським. Чорна,

страшна орда… Ой коню, коню, швидше!..

Чи то не кулі тонко заспівали?

Що гримає? Чи грім, чи гаківниці?

Що так сичить? бичі з живих гадюк?

Боюся озирнутися. Боюся

зомліти, як угледжу їх обличчя

бридкі та дикі, щоб з коня не впасти

і не дістатися їм на поталу…

Гей, коню, вчвал!.. Перелетіти прірву.

Орда за нами. Ой, вона ще ближче!