Розділ «* * *»

І марилось невільникам-народам,

що вже вони прокинулись навесні,

і голосно вони вітали ранок,

і руки простягали, і до неба

зверталися засклеплені їх очі,

аж тут повіяв зимний вітерець,

обвіяв змучені палкі обличчя,

умив холодною росою очі,

розкрились очі, в’язні пробудились

і бачать: побіліла їх темниця,

виразно видко і склепіння, й стіни,

і всю її ширінь, і всю тісноту,

весь бруд, всю цвіль, всю нечисть, і всіх гадів,

і всю страшну трагедію обличчів

невільницьких… А де ж багрянець мрій?

Як довго сон тривав? Чи се весна?

Так де ж її раптові ранні зорі?

З якого краю тута сонце сходить?

Чи, може, се й не день, а біла ніч,

та хвора тьма, та темрява бліда,